От чому можна повчитися у британців, так це комунікації змін. Там давно дискутували, що треба щось робить з мобілками у школах. Бо шкоди від мобілок зазнають перш за все діти, які вже й так у програшному становищі (disadvantaged). Бо користування мобілками давно заборонене у більшості приватних і хороших державних та католицьких шкіл (які працюють за державною програмою і вважаються привабливими через якісну та водночас доступну освіту).
У школі мого старшого, наприклад, дітям взагалі заборонено приносити мобілки (для Дем'яна зробили виняток, бо він моніторить мобілкою рівень глюкози в крові, але це єдине, для чого він може дістати мобілку з рюкзака).
А доступ до мобілок у шкільний час залишався у гірших школах, які досі не запровадили політики заборони. Ну й відповідно, мобілки погіршували фокус уваги, і створювали купу інших проблем - фоточки, цькування, оце все. І ставили цих дітей у ще гірше становище.
І ось у лютому Міносвіти Британії випускає керівництво по забороні мобільних пристроїв у школах.
Ріші Сунак записує короткий ролик для соціалок про те, чому забороняють мобілки для дітей (під час цієї розповіді його постійно відволікає мобільний телефон). Ролик називають "крінжатіною", але він створює потужний інфопривід і розлітається по медіа.
На урядовому порталі виходить пакет з 4 документів. 1) Саме керівництво "Про заборону мобільних телефонів у школах протягом навчального дня". Там всього 10 сторінок, де людською мовою описано:
- чому слід вводити жорстку політику мобілок, з посиланнями на дослідження продуктивності і психічного стану учнів;
- в комплекті з якими документами працює це керівництво;
- для кого цей документ;
- як розробити політику школи по мобілках;
- як донести її до учнів та батьків;
- роль співробітників школи;
- роль учнів і батьків;
- підхід до встановлення покарань за порушення політики - що потрібно враховувати, як забезпечити права учнів;
- хто, як і на підставі чого має право обшукувати учнів на предмет наявності мобілки;
- як адаптувати політику до реального життя (наприклад до потреб дітей з інвалідністю чи особливими сімейними обставинами).
Всього по одному-три абзаци на кожну тему.
2) Рекомендації по створенню "навчального простору, вільного від мобілок" на 3 сторінки - від чого залежить успішне запровадження політики, як забезпечити зв'язок дітей з батьками у разі нагальної потреби (через завуча), які можливі підходи на вибір школи залежно від віку учнів:
- заборона приносити;
- можна приносити, але мобілки не повинно бути видно і чути на території школи;
- здача мобілок персоналу школи на вході;
- розміщення мобілок у локерах, до яких немає доступу протягом навчального дня.
3) Набір практичних інструментів по запровадженню політики та донесенню її до батьків та учнів - 3 сторінки.
4) П'ять прикладів (case studies) запровадження політики - для шкіл різного розміру, віку учнів (початкова/старша/змішані школи) etc.
Це все, повторюся, простою і зрозумілою мовою і з посиланнями на дослідження. Чи ви учитель, чи директор, чи член батьківського комітету, чи просто батько дитини - за 10 хв можна чітко і однозначно розібратися - чому і навіщо це роблять, як це робити, як допомогти, які очікування від кожної зі сторін процесу, як це опирається на законодавчу базу, які можуть бути санкції за порушення, до кого звернутися.
Чим ясніше комунікуються зміни і чим чіткіше встановлюються правила - тим легше вони запроваджуються і тим менше проблем. І, відповідно, більше довіри - між громадянами і державою, батьками і школами. А чим більше довіри - тим менші транзакційні витрати, тим здоровіше і багатше суспільство.
Автор: Юрій Гайдай, старший економіст Центру економічної стратегії
