У контексті дати Ялтинської конференції (4-11 лютого 1945-го) і сучасних реалій. Можна по-різному ретроспективно говорити про ті події. Але, обертаючись поглядом і у 20 століття, і вже зараз дивлячись на 21-ше, можна констатувати: росія завжди обирає найгірші варіанти з можливих. У цьому сенсі дивно, що в рф говорять про необхідність "Ялти-2" як про новий можливий пакт про вплив, не зробивши висновків про свої помилки та не прийшовши до розуміння самих себе в сучасному світі.
Розпад СРСР (якщо ми повернемося у 20 століття) - це багато в чому про те, хто і як розпорядився перемогою у Другій Світовій війні. Причини програшу в холодній війні мали внутрішнє коріння. А жага реваншу рф у 21-му столітті будується виключно на прагненні зовнішньої експансії без внутрішньої перебудови в прогресивний бік. Ба більше, зовнішня експансія, агресивний військовий курс - прямо навпаки, використовується для ще більшої архаїзації політичної системи в рф і рівня життя їхніх громадян.
У підсумку, в спробі повернути вплив виключно силовим шляхом росія домоглася прямо зворотного. Причому виключно своїми зусиллями. По-перше, підштовхнула Україну до визначення з геополітичним вибором. По-друге, призвела до розширення НАТО і прокидання Європи. По-третє, росія добровільно обрала концепцію "стіни". Тобто, в той час, як весь світ розвивається, росія, фактично, пропускає цілий раунд геополітичної гри, перетворившись на місце, а не на причину, з точки зору геополітичних процесів. Але це не знімає необхідності наявності волі у всіх інших. Тих, хто дійсно хоче повернути міжнародну систему до балансів і невійськового способу ухвалення рішень і реагування на реалії. Інакше період "турбулентності", розхитування наявної системи без будь-яких правил натомість (окрім права сили) може тривати досить довго.
Майбутні тижні, поза сумнівом, будуть наповнені дипломатичними зусиллями (всіх з усіма) і активними міжнародними дискусіями в різних форматах. Візит Кіта Келлога, Марко Рубіо і Джей Ді Венса в Європу, засідання "Рамштайна", Мюнхенська конференція, потім візит Келлога до Києва і по ходу телефонні розмови, зокрема з Москвою. При цьому йдеться, скоріше, про з'ясування позицій, і далі узгодження, а не про ухвалене рішення. Власне, про це і сказав Келлог у нещодавньому інтерв'ю, що під час візиту до Європи він та інші представники переговорної групи від США хочуть почути позицію від європейських лідерів, донести її до Дональда Трампа і далі з цим працювати.
Це вкотре доводить: легких рішень немає, бо війна росії в Україні давно вийшла навіть за межі європейського континенту і стосується міжнародних правил/системи загалом. Трамп, і тут треба відзначити дієвість заходів, доклав зусиль (як і обіцяв) до того, аби примусити рф до діалогу (санкції, тарифи тощо). Але куди складніше визначитися з тим, якою має бути кінцева мета діалогу, до якої системи стримувань, противаг і гарантій треба прийти. Це і є про розуміння світу. У широкому сенсі слова. Не тільки про зупинення війни в Україні, а й про те, на чому має триматися світовий порядок взагалі. Це і є найскладніше.
Олеся Яхно, політичний експерт
