Повномасштабна війна кардинально змінила масштаби відповідальності української держави. Україна сьогодні управляє безпрецедентними для своєї історії ресурсами: міжнародною фінансовою допомогою, масштабними оборонними закупівлями, програмами відбудови інфраструктури та гуманітарної підтримки. У таких умовах питання прозорості та контролю за використанням ресурсів перестає бути лише темою антикорупційної політики — воно стає елементом національної безпеки.

Саме тому інститут викривачів під час війни набуває принципово нового значення. Якщо у мирний час викривачі переважно сприймалися як інструмент боротьби з корупцією, то в умовах війни вони дедалі більше стають частиною системи державної стійкості. Адже будь-яка масштабна корупція у сфері оборони, гуманітарної допомоги чи відбудови безпосередньо впливає не лише на ефективність державного управління, а й на здатність країни вести війну та зберігати довіру міжнародних партнерів.

Війна традиційно створює складне середовище для прозорості. З одного боку, державі необхідно швидко ухвалювати рішення та діяти в умовах постійної загрози. З іншого — саме концентрація великих ресурсів, термінові закупівлі та часткова закритість окремих процесів підвищують ризики зловживань. Особливо це стосується секторів, де суспільний контроль обмежений питаннями безпеки або конфіденційності.

У таких умовах особливого значення набуває здатність держави виявляти порушення не лише через зовнішній аудит чи правоохоронні органи, а й завдяки внутрішнім механізмам повідомлення про корупцію. Саме тут ключову роль можуть відігравати викривачі — люди, які мають доступ до інформації всередині організацій, державних структур або процесів закупівель і здатні повідомляти про зловживання ще до того, як вони набувають системного характеру.

Фактично інститут викривачів дозволяє державі отримувати сигнали про проблеми безпосередньо зсередини системи. У багатьох випадках саме внутрішні повідомлення стають єдиним способом виявити порушення у сферах, де зовнішній контроль є обмеженим або надто повільним. Особливо це актуально під час війни, коли швидкість ухвалення рішень часто значно перевищує можливості традиційного контролю.

Водночас саме воєнний контекст робить тему викривачів надзвичайно чутливою. У суспільстві нерідко виникає страх, що публічне повідомлення про корупцію може "працювати проти держави" або шкодити міжнародному іміджу України. Така логіка особливо посилюється під час війни, коли питання єдності та внутрішньої мобілізації стають критично важливими.

Проте на практиці ситуація виглядає протилежною. Найбільшу загрозу для довіри міжнародних партнерів становить не сама наявність корупційних ризиків — жодна країна у світі не є повністю захищеною від них, особливо в умовах війни. Значно небезпечнішою є нездатність держави вчасно виявляти проблеми, реагувати на них і демонструвати механізми внутрішнього очищення системи.

Саме тому для демократичних держав викривачі є не фактором дестабілізації, а елементом інституційної стійкості. Наявність механізмів повідомлення про порушення свідчить про здатність системи до самокорекції та внутрішнього контролю. Фактично викривачі допомагають державі виявляти слабкі місця до того, як вони перетворюються на масштабні політичні чи безпекові кризи.

Україна за останні роки створила базову інституційну основу такого механізму. Після законодавчих змін 2020 року в країні почала формуватися повноцінна система захисту викривачів із цифровою інфраструктурою, правовими гарантіями та можливістю конфіденційного або анонімного повідомлення про корупцію. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text)

Одним із ключових елементів став Єдиний портал повідомлень викривачів, до якого вже підключено понад 11 500 організацій, а кількість повідомлень перевищила 9 тисяч. 9https://whistleblowers.nazk.gov.ua/#/). Важливо і те, що в Україні вже реалізовані перші випадки виплати винагород викривачам — загалом майже 15 мільйонів гривень. Це стало важливим сигналом того, що система починає працювати не лише на рівні декларацій. (https://nazk.gov.ua/uk/83066/; https://nazk.gov.ua/uk/83120/)

Водночас саме війна виявила і нові проблеми, які потребують додаткового врегулювання. Одним із ключових викликів залишається захист викривачів у секторі безпеки та оборони, особливо у випадках, коли повідомлення стосуються інформації з обмеженим доступом. Тут держава змушена шукати складний баланс між потребами національної безпеки та необхідністю забезпечення прозорості й підзвітності. (https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2019/1937/oj; https://nazk.gov.ua/uk/vykryvachi-koruptsiyi/).

Саме тому подальший розвиток інституту викривачів в Україні вимагатиме не лише технічного вдосконалення механізмів повідомлення, а й формування нової культури взаємодії між державою та суспільством у сфері доброчесності. Умови війни роблять цю задачу ще складнішою, оскільки будь-які дискусії про корупцію часто автоматично політизуються або стають предметом інформаційних маніпуляцій.

Водночас саме війна суттєво підвищує ціну корупції. Якщо у мирний час корупційні втрати переважно асоціюються із неефективністю державного управління чи економічними збитками, то під час війни наслідки можуть бути значно серйознішими. Корупція у сфері оборонних закупівель, логістики, забезпечення армії чи відбудови безпосередньо впливає на обороноздатність держави та стійкість суспільства.

Саме тому культура повідомлення про порушення поступово стає не лише елементом антикорупційної політики, а складовою загальної безпекової культури держави. У цьому сенсі викривачі виконують значно ширшу функцію, ніж просто інформування про окремі корупційні випадки. Вони стають одним із механізмів внутрішньої стійкості державної системи.

Окремого значення ця тема набуває у контексті майбутньої післявоєнної відбудови. Україна вже зараз готується до реалізації масштабних інфраструктурних проєктів та використання великих обсягів міжнародної допомоги. У таких умовах міжнародні партнери дедалі більше звертатимуть увагу не лише на сам факт надання фінансової підтримки, а й на ефективність механізмів контролю за використанням коштів. (https://commission.europa.eu/topics/eu-solidarity-ukraine/eu-assistance-ukraine/ukraine-facility_en; https://ti-ukraine.org/)

Саме тому розвиток інституту викривачів дедалі тісніше пов’язується із європейською інтеграцією України та адаптацією до стандартів ЄС. Україна вже створила базову систему викривання корупції. Наступний етап — зробити її достатньо ефективною та суспільно легітимною в умовах війни та майбутньої відбудови.

Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад”