Минулими вихідними над територією Брянської області росія пережила гелікепторелітакопад. Буквально, протягом лише кількох годин, ворог втратив одразу два гелікоптери МИ-8 а також літаки СУ-34 та СУ-35.
Численні відео, які розлетілись в мережі, не залишають сумнівів - усі борти були збиті. Та й повірити у інші версії подій, за таких умов, доволі складно.
Версія про ураження російських гелікоптерів та літаків засобами ППО дійсно виглядає найбільш реалістичною. Одначе, інтрига зберігається і полягає в тому, чия ППО та вдало відпрацювала?
Вресія про українські засоби ППО відпадає, оскільки розмістити так близько наші зенітно-ракетні комплекси до кордону, означало поставити їх під надзвичайно серйозні ризики. В разі виявлення, росія б могла вразити наші засоби ППО чи то ракетами С-300 або "Іскандер", чи з повітря.
Тому, потрібно розглядати версію саме про російську ППО. Виглядати це могло наступним чином. Ворог отримав інформацію, про те, що Україна начебто могла б готувати атаку на прикордонні області росії, за допомогою дронів, та/або можливо з авіацією. В той же час, російські пілоти, отримали польотне завдання із тим, що політ від самого початку потрібно виконувати в режимі радіомовчання із вимкненими системами розпізнавання "свій-чужий". Таким чином, російські системи ППО сприйняли свою ж авіацію за українську і просто їх збили.
Як же таке могло статися?
Відповідь в тому, що в росії визріває серйозна опозиція до путіна, фронда серед силовиків та військових, які займаються саботажем та диверсіями.
Мотивація цього кола людей в тому, що вони не вбачають в особі російського диктатора сильного лідера, на тлі втрат російських військ, відсутності перемог та здобутків на фронті, санкційного тиску та обмежень, розуміють, що потрібно щось змінювати.
Ключ до усунення путіна від влади, в їх розумінні, це поразки російських військ і вдалий український контрнаступ. Що дало б їм можливість захопити владу. Саме тому, з такою критикою так часто в росії виступають, зокрема такі персонажі як Пригожин, Гіркін, різного роду воєнкори. Без підтримки силовиків, вони б такого карт-бланшу були б позбавлені.
Пригожин, взагалі намагається гуртувати довкола себе потенційні революційні маси із кола невдоволених російських мобілізованих та різного роду польових командирів. А це, я хочу нагадати були визначальні маси в подіях 1917-1918 років в Петрограді та Москві.
Безумовно, не варто сподіватись, що в майбутньому хтось із цієї фронди різко зможе змінити політику росії з неоімперської в інший бік. Але станом на сьогодні, кола внутрішньої опозиції в росії, які працюють на її поразку в цій війні, можуть бути нашими ситуативними союзниками. "Розділяй і володарюй" відомий римський принцип. Тому все що посилює міжусобиці та конфлікти в лавах ворога нам на користь. А решта, можна буде підкорегувати в потрібний нам бік, аж до спалахів громадянської війни в росії та її майбутнього розпаду, чого ми очікуємо.
Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень
