Місце за столом переговорів не дають за заслуги. Його отримує той, хто здатен щось зі столу забрати, якщо його туди не покличуть. Європа зараз перевіряє, чи є в неї таке щось.

Пʼятнадцятого серпня New York Times із посиланням на пʼятьох європейських посадовців написала, що Німеччина, Франція і Британія напрацьовують власний формат переговорів щодо України. Не замість американського – поруч із ним, такий, де європейці фізично присутні. Париж і Берлін ведуть, Лондон рухається обережніше, щоб не псувати відносини з Трампом. Польщу, Італію та скандинавів мають консультувати, ЄС – тримати в курсі. Причина, яку в дипломатії вголос не називають, у переказі газети звучить прямо: у трьох столицях бояться, що Вашингтон і Москва домовляться через їхні голови.

Показова тут не сама ідея, а її таймінг. Першого серпня Марко Рубіо сказав в ефірі Fox News, що найближчими тижнями США спробують зʼясувати, чи вдасться відновити переговори між сторонами. Четвертого Зеленський підтвердив, що Київ розраховує на активність Віткоффа і Кушнера саме в серпні. Американський трек ожив – і за два тижні європейці почали будувати конструкцію, у якій їм гарантовано є стілець. Це реакція не на Путіна. Це реакція на союзника.

Свою присутність європейці обґрунтовують переліком внесків: ми фінансуємо оборону України, ми даватимемо післявоєнні гарантії безпеки, у нас лежать заморожені російські активи, ми ухвалили двадцять один санкційний пакет. Один зі співрозмовників NYT сформулював ще точніше: ми не можемо покладатися винятково на інших у тлумаченні російських сигналів.

Перелік чесний. Двадцять перший пакет ЄС ухвалив двадцять третього липня – банки, криптосервіси, тіньовий флот. Близько двохсот десяти мільярдів євро активів російського центробанку лежать переважно в бельгійському Euroclear. На папері це найсильніша позиція з усіх, що є в гравців навколо цієї війни, крім самих воюючих.

Тільки між «мати ресурс» і «мати важіль» пролягає різниця, якої політичний реалізм не пробачає. Ресурс стає важелем лише тоді, коли власник готовий ним ризикнути. Активи лежать четвертий рік і досі не перетворені на репараційний кредит, бо ризик відповіді Москви сконцентрований на одній країні – Бельгії, і вона цілком раціонально не хоче нести його сама. Восьмого серпня Аннегрет Крамп-Карренбауер, Наталі Луазо і Далип Сінгх запропонували вихід: передати активи в управління новій структурі ЄС, залишивши формальним власником російський центробанк. Сама поява такої пропозиції – визнання того, що гроші, які бояться пустити в хід, за столом не рахуються.

Друга слабкість – мандат. Е3 претендує говорити від Європи, не маючи на це доручення Європи. У тому ж матеріалі сказано просто: малі держави на кордоні з Росією, балтійські країни й Угорщина, не вірять, що Париж і Берлін представлятимуть їхні інтереси. Червневий епізод із Антоніу Коштою показав, як це працює на практиці: керівник його апарату вийшов на контакт із високопосадовцем РФ, і девʼятнадцятого червня премʼєр Естонії Крістен Міхал публічно назвав ініціативу хибною, додавши, що ЄС не може брати на себе роль посередника. Бельгієць Барт де Вевер Кошту, навпаки, підтримав. Європа не має спільної позиції навіть щодо того, чи можна з Москвою розмовляти взагалі.

Українська позиція тут була сформульована раніше за європейську. Восьмого червня в Лондоні, на зустрічі зі Стармером, Макроном і Мерцом у форматі Е3 плюс Україна, Зеленський сказав, що Європа має бути за столом переговорів, – і одразу назвав ціну входу: внески в PURL і антибалістичні перехоплювачі. Логіка проста: хто платить за небо, той має право говорити про умови. Два місяці по тому європейці почали робити рівно те, про що йшлося.

Москва відреагувала передбачувано: заступник глави МЗС РФ Галузін звинуватив три країни в тому, що вони підштовхують Україну воювати далі. Самі ж європейські посадовці оцінюють, що Путін наразі не зацікавлений у змістовній розмові, а переговори в їхніх прогнозах зсуваються аж на осінь 2027-го – якщо до того часу російська армія не візьме Донбас.

Тобто формат готують не під переговори, які ось-ось почнуться. Його готують під переговори, яких може не бути ще півтора року. І це якраз нормально: страховку купують заздалегідь, інакше вона не страховка.

момент торгу, – не в заявах, а в рішеннях, які болять. Заморожені активи, санкційний контур, перехоплювачі, гарантії. Поки цей ресурс лежить недоторканим, він виглядає солідно і не важить нічого. Питання, на яке чесної відповіді поки немає: чи зʼявиться в Берліна, Парижа й Лондона політична готовність витратити своє – до того, як за столом почнуть ділити наше.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”