Ще кілька років тому словосполучення «приватна ППО» звучало майже як оксюморон. Протиповітряна оборона традиційно асоціювалася виключно з державою, Збройними силами, військовими частинами та складними зенітно-ракетними комплексами. Але війна змінила саму структуру повітряної загрози. Сьогодні окреме підприємство може бути атаковане не лише крилатою або балістичною ракетою, а й значно дешевшими та масовішими засобами — Шахедом, Герберою, Молнією, Бандероллю, Ланцетом, FPV та іншими типами безпілотників.
Саме тому в Україні з’явився механізм, який дозволяє підприємствам долучатися до протиповітряної оборони. Але важливо правильно розуміти сам термін «приватна ППО»: йдеться не про автономну озброєну структуру, яка самостійно вирішує, що і де збивати. Підприємство може створювати власний контур захисту, закуповувати погоджені засоби виявлення, РЕБ, перехоплення та забезпечення, але все це має бути інтегроване у загальну систему Повітряних сил і працювати за погодженими правилами. І саме тут проходить головна межа між реальною приватною ППО та красивою, але небезпечною ілюзією.
Проти дронів приватна ППО має найбільший сенс
Найбільш логічна сфера для приватної ППО сьогодні — боротьба з безпілотниками. І тут підприємцю не варто шукати одну «чарівну коробку», яка нібито вирішить усі проблеми. Ефективний локальний захист має бути багаторівневим: спочатку виявлення за допомогою радарів, оптики або засобів радіоелектронної розвідки, потім РЕБ там, де він може вплинути на канал керування чи навігацію, а далі — мобільні вогневі групи або дрони-перехоплювачі. Саме така архітектура дає підприємству шанс не просто реагувати на загрозу, а створювати власний локальний контур оборони.
Економічно це теж має сенс. Якщо завод, енергетичний об’єкт або логістичний центр коштує десятки чи сотні мільйонів доларів, інвестиції у локальну систему виявлення і перехоплення БПЛА можуть бути цілком виправданими. Особливо у випадках, коли об’єкт регулярно потрапляє на маршрути ворожих дронів або є очевидно пріоритетною ціллю. При цьому така система не замінює державну ППО, а розвантажує її: те, що можна збити дешевим перехоплювачем або зірвати засобами РЕБ, не повинно забирати ресурс у складніших і дорожчих систем.
Різні дрони — це різні задачі
Одна з найбільших помилок — сприймати всі безпілотники як одну категорію. FPV, Ланцет, Молнія, Гербера чи Шахед мають різні характеристики, дальність, висоту, швидкість, канали управління і сценарії застосування. Проти частини тактичних дронів ефективним може бути РЕБ, проти інших потрібне кінетичне перехоплення, а деякі цілі взагалі вимагають комбінації кількох сенсорів і кількох засобів ураження.
Тому захист підприємства має починатися не з питання «що купити?», а з питання «від чого саме ми захищаємося?». Завод у глибокому тилу і логістичний об’єкт у прифронтовій області мають зовсім різний профіль загроз. Для одного критичним буде захист від шАХЕДІВ, для іншого — ще й від FPV, Ланцетів чи Молній. Саме тому універсального приватного комплексу ППО не існує, а кожен об’єкт потребує окремої архітектури захисту, погодженої із загальною системою оборони.
Проти крилатих ракет починаються обмеження
Із крилатими ракетами ситуація вже принципово інша. Теоретично сучасні зенітно-ракетні комплекси здатні захищати окремі об’єкти від таких загроз, але це вже інший рівень вартості, складності та відповідальності. Для боротьби з крилатими ракетами потрібні складні радари, інтегроване управління, професійні бойові розрахунки, постійний обмін даними та дорогі зенітні ракети. Це не той клас систем, який можна просто поставити біля заводу й експлуатувати як охоронне обладнання.
Крім того, чинна модель приватної ППО в Україні не передбачає повністю автономного застосування ракетного озброєння. Навіть якщо бізнес теоретично готовий фінансувати складні засоби, їх використання має бути інтегроване у державну систему командування і контролю. І це правильно: у єдиному повітряному просторі не може існувати десятки незалежних корпоративних ППО, кожна з яких сама визначає цілі та відкриває вогонь. На цьому рівні приватний бізнес може допомагати фінансово, інфраструктурно або технологічно, але сама протиракетна функція має залишатися частиною державної оборони.
Балістика — це вже точно не «ППО підприємства»
У випадку балістичних ракет межа ще жорсткіша. Захист від Іскандер-М, KN-23 та інших балістичних систем потребує спеціалізованої протиракетної оборони, складних радарів, надзвичайно короткого циклу прийняття рішень і перехоплювачів відповідного класу. Україна використовує для цього насамперед Patriot із PAC-3, і навіть для держави кількість таких систем та боєприпасів залишається критично обмеженою.
Тому ідея встановити біля кожного великого підприємства окремий Patriot або аналогічний комплекс економічно і системно нереалістична. Навіть якщо окремий бізнес теоретично має достатньо грошей, він не може створити навколо одного заводу повноцінну балістичну оборону без доступу до загальнодержавного контуру раннього виявлення і бойового управління. На цьому рівні підприємство вже не може «купити собі безпеку» — його захист залежить від того, наскільки сильна вся національна система ППО.
Гіперзвукові ракети — та сама логіка, тільки ще складніша
Навколо гіперзвукових ракет часто існує міф, що їх неможливо збити взагалі. Це не так: Україна вже має підтверджений досвід перехоплення складних аеробалістичних і гіперзвукових цілей. Але це не змінює головного висновку — приватний захист окремого підприємства від такого класу загроз практично нереалістичний.
Причина не лише у вартості. Для роботи по цілях із дуже високою швидкістю потрібен великий контур раннього виявлення, спеціалізовані радари, автоматизоване управління та системи, здатні ухвалювати рішення за дуже короткий час. Це вже не локальна ППО підприємства, а елемент стратегічної протиракетної оборони держави. Тому бізнес може інвестувати у живучість об’єкта, дублювання виробництва, укриття, резервні потужності та локальний захист від дронів, але не у «власний захист від Кинджала».
Що реально може зробити бізнес
Приватна ППО має найбільший сенс там, де бізнес може забрати у держави частину масової та відносно дешевої роботи. Якщо підприємство самостійно фінансує радари ближньої дії, засоби РЕР, РЕБ, мобільні вогневі групи та дрони-перехоплювачі, державні системи можуть зберігати дорогі й дефіцитні ракети для тих цілей, проти яких альтернативи немає. У цьому і є логіка багаторівневої оборони: не використовувати складний і дорогий інструмент там, де ту саму задачу можна вирішити простіше.
Для бізнесу це означає досить чітку модель. Проти Шахедів, Молній, Гербер, частини FPV та інших БПЛА локальна приватна ППО вже може бути реальною і економічно доцільною. Проти крилатих ракет її можливості суттєво обмежені і можуть існувати лише як частина загальнодержавної системи. Проти балістичних і гіперзвукових ракет приватної ППО у звичному розумінні фактично бути не може.
Головне тут — не створювати ілюзію абсолютного захисту. Бізнес може суттєво підвищити живучість підприємства і зменшити навантаження на державну ППО, але лише тоді, коли інвестує у правильний рівень загроз. Приватна ППО не повинна замінювати державну. Її завдання — доповнювати державну систему саме там, де це технологічно, юридично й економічно виправдано.
Андрій Яковчук, співзасновник компанії-виробника засобів захисту для військових Contra-Drone
