Цього тижня російська пропаганда намагалася закріпити одну зручну для себе рамку: "Україна відмовляється від миру". Фактологія – рівно протилежна, і її варто розкласти по днях, бо саме хронологія тут вирішує все.

З опівночі 6 травня Україна оголосила режим тиші – за два дні до російської дати "параду". 8 травня Київ підтвердив триденне перемирʼя 9–11 травня, узгоджене за посередництва Дональда Трампа, і анонсував обмін полоненими у форматі "1000 на 1000". Український Координаційний штаб уже передав російській стороні списки на тисячу осіб. Послідовність дій тут одна і та сама: Україна послідовно демонструє готовність до тиші – і так само послідовно перевіряє, чи готова до неї Москва. Перевірку Москва провалила сама. За дві доби, поки Україна утримувалася від далекобійних дій, на фронті фіксувалося понад 150 штурмових дій, понад сотня обстрілів і близько 10 тисяч ударів дронами-камікадзе. Тобто на параді – "перемирʼя", на фронті – повноформатна війна.

Звідси випливає принцип, який варто проговорювати окремо, бо він не одноразовий: Україна реагує на поведінку, а не на риторику. Це не ескалація, це симетричність. Якщо опонент тримає тишу – ми тримаємо тишу. Якщо він пускає 10 тисяч дронів – він отримує дзеркальну відповідь, де відстань уже не має значення (за останній рік українські далекобійні засоби довели це доволі переконливо). Асиметрична відповідь – це не агресивність, це спосіб перевести діалог із простору слів у простір вчинків. Хто хоче миру – нехай покаже це поведінкою, а не заявами помічників.

Окремо варто зупинитися на обміні "1000 на 1000", бо це найважче місце у всій історії. Зеленський сформулював позицію максимально стисло: "Красна площа для нас менш важлива, ніж життя українських полонених, яких можна повернути додому". Це не риторика – це методологія. Україна не "дозволяє" Москві провести парад в обмін на політичні поступки. Україна обмінює тимчасову стриманість на конкретних людей, які повертаються з полону. Це різний масштаб ставок, і його варто фіксувати чітко.

Тут є ще один важливий аспект, який часто випадає з обговорення. Обмін узгоджено за посередництва Сполучених Штатів – гарантії на себе взяв Вашингтон. Це означає, що за виконанням домовленості пильно стежити повинні передусім американські посередники, а не лише ми самі. Якщо Москва зриватиме обмін, вона зриватиме не лише обіцянку Україні, а й обіцянку, дану американській адміністрації. Невиконаний обмін – це не лише програна Україною ситуація, а й програш Вашингтона у тесті на здатність проводити рішення в життя. На це треба чесно вказувати – у тому числі американським колегам і журналістам. Правозахисний трек – найсильніша моральна валюта у переговорах, бо він робить війну однозначною навіть для тих західних аудиторій, де геополітичні аргументи вже встигли стертися.

І останнє. Чи означає це, що тиша утримається після 11 травня? Чесна відповідь – невідомо. Залежить це не від нас. Якщо Росія погодиться на продовження перемирʼя і реальне виконання обміну – у переговорів зʼявляється матеріал, на якому можна будувати наступний крок. Якщо ні – Україна повертається до повноформатних далекобійних відповідей, і це буде прямим наслідком російського вибору, а не нашого. Це і є зміст принципу дзеркальної реакції: ми не задаємо темп ескалації, ми відображаємо чужий.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”