Кожен 5-тий українець не має роботи. І в той же час, цілі сфери потерпають від браку кваліфікованих фахівців. Знайти професійного слюсаря чи токаря на вагу золота, а тисячі менеджерів, юристів, маркетологів складають цілу армію безробітних. В Україні сьогодні склалася парадоксальна ситуація – кадровий голод на тлі захмарного безробіття. Як можна виправити ситуацію і забезпечити виробництво та сферу послуг необхідними фахівцями, а людей роботою -  давайте спробуємо розібратися.

Погана статистика  і ще гірша реальність

У вересні Міністерство економіки звітувало, що за підсумками цього року безробіття в Україні становитиме 19%. Такий же прогноз робив і Нацбанк. Його фахівці розраховують, що в наступні роки рівень безробіття поступово знижуватиметься до 16,9% та 14,4% відповідно.

Для порівняння, торік рівень безробіття у нас складав 25-26%. Але це я наводжу лише офіційну статистику. В реальності, безробітних було і є значно більше. Адже ми рахуємо тільки тих, хто проходить через центри зайнятості. З урахуванням того, що виплати в період воєнного стану дуже урізали (зараз їх дещо підвищують), левова частка безробітних там просто не реєструвалась. Статистика не показує тих, хто працював неофіційно і втратив роботу.

Якщо розраховувати безробіття за методологією Міжнародної організації праці, то торік ми були в "топ-10" країн з найвищим рівнем безробіття.

Кадровий голод

Якщо виходити навіть з офіційної статистики, то кожен 5-тий українець не має роботи. Водночас країна зіткнулася з безпрецедентним дефіцитом кваліфікованих кадрів, особливо в робочих професіях. Сайти-пошуковики забиті вакансіями, які немає кому заповнити.

За даними Держслужби зайнятості, в Україні найбільший дефіцит – у медичній та соціальній сферах. Ще до війни ми бачили як лікарі і медсестри масово кидали роботу і виїжджали за кордон, адже там зарплати значно вищі. А зараз медпрацівники почали звільнятися ще й через необхідність ставати на облік у воєнкомати.

Кадровий голод також у робочих спеціальностях. Станом на 1 квітня до п'ятірки професій, де у центрах зайнятості вакансій більше  ніж фахівців, увійшли швея, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, слюсар з ремонту колісних та транспортних засобів, токар, слюсар-сантехнік.

Найбільше вакансій у першому кварталі 2023 року, за даними популярного порталу пошуку роботи Work.ua,  було саме в категорії "робітничі спеціальності та виробництво" – понад 12 тисяч. Лідером стала сфера готельно-ресторанного бізнесу та туризму, – понад 8 тисяч вакансій.

Представників робітничих професій не вистачає в усіх  регіонах України, але лідирують за кількістю вакансій Київ, Львівська, Дніпропетровська, Одеська та Івано-Франківська області.

Тож ми бачимо професійно-кваліфікаційний дисбаланс, коли одних фахівців хоч греблю гати, а інших критично не вистачає.

Зауважу, що кількість безробітних жінок, за даними служби зайнятості, значно перевищує кількість чоловіків. Якщо до війни у структурі безробітних жінки складали 56%, то зараз 71%. Тому, є труднощі з укомплектуванням так званих "чоловічих" вакансій, тобто тих, на яких традиційно більше працювали чоловіки. Але така диспропорція пов’язана не тільки з мобілізацією. Тут я б хотів відмітити ще й той нюанс, що багато чоловіків, які не хочуть йти на фронт, намагаються взагалі не "спливати" в жодних реєстрах, тому цей показник може бути дещо штучним.

А от масова міграція переселенців та нерівномірне економічне відновлення в різних регіонах на проблему безробіття і кадрового голоду - дійсно суттєво впливає.

Стратегія подолання дефіциту кадрів

Ми не унікальні у своїй проблемі. Схожі труднощі уже проходили країни Заходу після Першої та Другої світової війни. Тож досвід, який тоді дав позитивні результати частково можна використати і зараз.

Перше, про що варто сказати, це релокація або ж переїзд підприємств в інші регіони. Держава має приділяти максимальну увагу, щоб ця програма ефективно працювала. Коли умовно з Авдіївки виїхали більшість робітників, то очевидно, що працювати там не буде кому, уже не кажучи про те, що підприємство можуть зруйнувати будь-якої хвилини. Те, що раніше виготовлялося в прифронтових регіонах чи на тимчасово окупованій території варто почати виробляти у більш безпечній місцевості. Якщо звичайно є змога відтворити виробничий ланцюжок.  Але, щоб це запустити потрібна державна підтримка.

Але відмінно від часів тієї ж Другої світової зараз великі перспективи відкриває віддалена робота. І я говорю не тільки про конкретного працівника, який може працювати з дому. Сучасні технології дозволяють залучати цілі виробничі ланцюжки в компаній з інших регіонів. Тут теж не буде зайвою державна або грантова підтримка.

Також, потрібно удосконалити процедуру бронювання фахівців.

Якісне навчання і перекваліфікація

Свіжих даних про працевлаштування цьогорічних випускників ще немає. Але якщо виходити з досвіду попередніх років, то одна з головних причин дефіциту кадрів (22,9%) за опитуваннями роботодавців - незадовільний рівень кваліфікації претендентів на посади.  Профтехосвіта безмежно відстає від запитів ринку.  Застаріла матеріально-технічна база, застарілі методи підготовки, недостатність практики на виробництві, призводять до того, що випускники не мають необхідних знань, щоб приступити до роботи.

Тому співпрацю між виробництвом і освітніми установами потрібно посилювати. Слід налагодити партнерство, щоб максимум студентів проходило стажування на реальному виробництві. Необхідно збільшувати державне замовлення на підготовку робітничих кадрів.

Також варто підтримувати навчальні програми, які створює сам бізнес. Адже часто вони є більш ефективними і дають більше знань та умінь для праці. Ми такі приклади, як компанії зрощують собі фахівців, бачили неодноразово в IT-сфері, готельно-ресторанному бізнесі.

Ще один дуже важливий напрямок -  перекваліфікація. Тут можна іти двома шляхами. Перший, використовувати внутрішні резерви, тобто перенавчати наявний персонал на виконання нових функцій. І другий - навчати новому фаху доросле населення. Це може бути в рамках як державного так і регіональних замовлень.  

Подивіться хоча б на Польщу і їх поліціальні школи. Залежно від запиту ринку поляки можуть безкоштовно здобути необхідний фах. Подібні інструменти є в Німеччині, Канаді, інших країнах – в будь-якому віці можна перенавчитися на затребувану робітничу професію. До речі, на ці цілі цілком реально залучити гранти. Подібна програма вже діє щодо підготовки державних службовців для звільнених населених пунктів та територій, які поки що тимчасово окуповані. Той же ЄС готовий виділяти значні кошти, щоб посилювати спроможність нашої економіки. Частина тих же пенсіонерів охоче б працювали замість того, щоб виживати за копійки, однак їх ніхто не хоче брати, бо вік, потрібно серйозно боротися з ейджизмом і давати змогу старшим людям розвиватися.

Важливо, що підходити до вирішення проблеми потрібно комплексно. Конструктивний діалог має бути між усіма сторонами – роботодавцями, профспілками, органами влади. Переконаний, якщо держава дасть чіткий сигнал, що це підтримуватиметься довгостроково, то і бізнес, і самі працівники підуть на зустріч. Адже в першу чергу, це нові перспективи для них.

Олександр Колесніков, експерт з соціальних питань