Після звільнення уже екс-генпрокурора Руслана Кравченка залишається ще чимало питань, як юридичних та політичних, так і глобально-інституційних.
Давайте по-пунктах:
- якщо уже екс-генпрокурор Кравченко банально втік, то чи можуть такі дії в подальшому кваліфікуватись як "перевищення повноважень" та "ухилення від мобілізації"?
- які претензії у НАБУ та САП до Кравченка? Є підозра у вчиненні будь-якого злочину? Я розумію, що це тільки питання часу, але тим не менш?
- історія з Укрпоштою , "налом" і "безналом" також дуже дивно виглядає;
- "телеграм підозра" також виглядає квіточками у порівнянні з тим, що "хтось", на сайті ОГП, скасував ті підозри у дуже сумнівно-процесуальний спосіб;
- по "відстороненню" також є питання, але не скільки юридичні, а більше політичні. Особисто у мене, склалося стійке переконання, що Зеленський пішов на «відсторонення» Кравченка, навіть розуміючи, що Верховна Рада України (далі - ВРУ) завтра і так його звільнить, і тільки тому щоб усім остаточно дати зрозуміти, що до того демаршу Кравченка сам Зеленський не має жодного відношення. Чи виправдано це з юридичної точки зору, сумнівно, а от з політичної, думаю що так.
- що це за бомбардування «відосиками» із-за кордону від Кравченка? Він просто хоче затягнути на дно разом з собою Кривоноса і, можливо, Клименка? Навіщо він це робить?
Але найцікавіше відбувалося на "задньому дворі" цього скандалу. Розгубленість грантових активістів неможливо було приховати. Вони не знали тоді і не знають зараз, що тепер робити з Кривоносом... Той звичайно посміхався на прес-конференції і переконливо демонстрував, що "усе порєшалі" і зараз усе, як минуло разу, «відкотять назад», але душок від небажання відповідати на прямі запитання журналістів лишився. До речі, з цим "відкатом", також багато юридичних питань, але зараз не про те.
Проблема цієї історії вже давно не в Кравченку чи Кривоносі персонально. Вона ставить значно неприємніше запитання: чи здатна сама система відбору і контролю керівників правоохоронних органів вчасно виявляти ризики, заради яких вона, власне, і створювалася?
Найважливіше, що, мабуть сам того не очікуючи, Кравченко наніс удар не скільки по персоні Кривоноса, скільки по всій "антикорупційній інфраструктурі". Адже, якщо є питання до "доброчесності" очільника, то хочеш не хочеш, вони будуть і до тих людей яких він вважає своєю командою... Рикошетом, але не так боляче, це безумовно б'є і по Клименку, який на брифінгу скромно майже весь час промовчав. До речі, дуже мудре рішення.)) Та і як тепер будуть лобіювати "конкурси з переважним правом голосу іноземців" в правоохоронних органах (Офіс Генерального прокурора, Державне бюро розслідувань, Нацпол, Служба безпеки України), якщо на такому конкурсі належним чином не дали "оцінку доброчесності" цікавим фактам біографії, ще на той момент, кандидата Семена Кривоноса? Отже, "продавати" їх суспільству як "панацею" від усіх хвороб - точно не вийде. Бо кадрову помилку ще можна виправити новим призначенням, а от інституційну недовіру — значно складніше: вона ставить під сумнів уже не конкретного кандидата, а самі правила відбору. Тінь цього скандалу "Кравченка-Кривоноса" завжди буде суттєвим аргументом тих, хто буде ставити під сумнів "доброчесність" та компетентність таких конкурсних комісій і, об'єктивно, будуть праві.
А що тоді буде далі? Складне питання. Направду, шкода цим скандалом нанесена геть усім - і прокуратурі, і "антикорупціонерам", і навіть державі. Не даремно від нього так активно відмежовувався президент. Оскільки зараз дуже складний момент з дефіцитом коштів державного бюджету, а їх десь потрібно брати... Такі скандали, як, фактично, втеча генпрокурора, не додає аргументів під час перемовин. І саме тут кадровий скандал переходить у площину державного управління. Питання уже не лише в тому, кого звільнити чи призначити, а в тому, за якими правилами держава надалі формуватиме керівництво правоохоронного блоку.
Отже, тут потрібен буде і професійний антикриз, і, мабуть, усе ж варто почати змістовну дискусію про проведення відкритого конкурсу на генпрокурора, але точно без «переважного голосу іноземців». Вакцина кейсу "Кравченка-Кривоноса" тут спрацює однозначно. Йдеться, власне, про пошук третьої моделі — між суто політичним призначенням і фактичним перенесенням вирішального кадрового рішення за межі української системи державної відповідальності. Якщо ж результати такого конкурсу вдовольнять суспільство, партнерів та президента, який є суб'єктом подачі кандидата до ВРУ, перенести ці практики і на інші правоохоронні органи. Така модель могла б поєднувати відкритий конкурс, однакові критерії професійності й доброчесності, прозору перевірку кандидатів, участь міжнародних представників у процедурі оцінювання, але збереження остаточної конституційної відповідальності за кадрове рішення за українськими інституціями.
Найголовніше, в цій ситуації не поспішати! Думаю, що логічно було б зараз знайти компромісну фігуру на генпрокурора, провести його через ВРУ, а от за наслідками проведення конкурсу його змінить новообраний очільник ОГП обраний по конкурсу. Тобто, спочатку конкурс на нового генпрокурора, а потім уже усі інші конкурси, щоб зараз не наламати дров! Адже, людину яку оберуть по конкурсу, наприклад, в ДБР чи Нацпол, скоріш за все, ми будемо вимушені терпіти весь п'ятирічний строк повноважень. А це, погодьтеся, досить задовго.
Переконаний, що такий раціональний підхід підтримують і наші міжнародні партнери. Тим паче, ніхто не буде відмовлятися від участі їх офіційних представників в конкурсній комісії, але з правом консультативно-дорадчого голосу. І тут важливо не змішувати дві різні речі: міжнародну участь у забезпеченні стандартів та передачу назовні самого владного рішення. Перше може посилювати довіру до процедури, друге неминуче породжує питання конституційної відповідальності й державного суверенітету. Та і, якщо чесно, після відвертого факапу з конкурсом де обрали Кривоноса, маю великі сумніви, що наші західні партнери готові будуть взяти на себе повторно таку велику відповідальність, щоб потім "не позичати у Сірка очі". Це щеплення не тільки для нас, але і для них також.
Так, наразі я пропоную дещо нестандартне і більше політичне рішення для виходу з цієї управлінської кризи в правоохоронному блоці, але якщо цього не зробити, з великою вірогідністю, надалі криза може тільки погіршитись.
Неминуче ми прийдемо до необхідності ПОВНОГО КЕРІВНОГО перезавантаження правоохоронців. І тих очільників хто призначений без конкурсу, і тих про прийшов по дискредитованому конкурсу внаслідок скандалу "Кравченка-Кривоноса". Тільки такий шлях дасть державі шанс на самоочищення з урахуванням усіх невдалих "спроб та помилок". Наші західні партнери мають усвідомлювати, що ми якісно зробили роботу над помилками і хочемо не просто перезавантаження заради перезавантаження, а дійсно напрацювати ЄДИНИЙ рекомендований механізм для обрання очільників правоохоронного блоку, але без порушення основ державного суверенітету та Конституції України. Причому йдеться не про одну універсальну конкурсну комісію для всіх органів, а про єдину систему принципів: однакові стандарти доброчесності, прозорість процедур, перевірку конфлікту інтересів, професійні критерії та зрозумілу персональну відповідальність за остаточне кадрове рішення.
Чи це буде простий шлях, звичайно, що ні. Кожен буде лобіювати своє, влада — призначення без конкурсу під час війни, а активісти — конкурсні комісії де остаточне рішення буде за іноземцями. Як на мене, і перша, і друга позиція дискредитовані та уже не релевантні. Адже, тільки наївні люди думають, що найкоротший шлях найправильніший, а "прості рішення" завжди апріорі правильні. Сучасне державне урядування, це не конструктор-лего, де можна брати чужі практики і безболісно інтегрувати в наші реалії — це складна система конституційних інструментів стримувань та противаг і деталі в цьому механізмі мають бути ідеально підігнані одна під одну, щоб працювати без збоїв. Без інституційної сталості, професійності та синхронізованості перемога у війні проти росії виглядає максимально примарно. Бо під час війни якість державних інституцій — це вже не питання адміністративної естетики. Це питання здатності держави ухвалювати рішення, зберігати довіру суспільства і партнерів та витримувати довгострокове протистояння.
