Рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 9 квітня 2026 року про скасування чергового конкурсу на вільні канали у державному цифровому мультиплексі МХ-7 через повну відсутність заявок від мовників стало черговим свідченням глибокої системної кризи цього інфраструктурного проєкту. Ця подія продовжила тривожну серію регуляторних невдач: аналогічні конкурси на заповнення вільних місць у державній мережі вже скасовувалися у липні та грудні 2025 року з тієї ж причини – жоден вітчизняний телеканал не виявив бажання мовити на цих частотах.

Те, що спочатку замислювалося як стратегічний інструмент денополізації медіапростору, гарант інформаційної безпеки та альтернатива приватному провайдеру «Зеонбуд», станом на весну 2026 року опинилося в економічному та технологічному глухому куті. Для розуміння причин цього колапсу необхідно проаналізувати всю історію виникнення МХ-7, динаміку формування його ліцензійного складу, а також публічні дискусії та комерційні реалії, які супроводжували цей проєкт.

Передісторія та концептуальний розкол: від геополітики до метрового діапазону

Практичне втілення ідеї створення державного мультиплексу розпочалося 14 травня 2021 року, коли Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) ухвалила рішення про фінансування побудови загальнонаціональної цифрової багатоканальної телемережі МХ-7. У серпні 2021 року Кабінет Міністрів України постановою № 826 затвердив відповідну Програму підвищення обороноздатності і безпеки держави.

Проєкт мав чітке політико-безпекове обґрунтування. Держава прагнула отримати власний інструмент доставки сигналу, який би покривав понад 90% території України, включно з депресивними прикордонними районами, де покриття комерційного оператора «Зеонбуд» було недостатнім або взагалі відсутнім. Оператором майбутньої мережі визначили державний Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (Концерн РРТ). Фінансування будівництва відбувалося не за рахунок прямих бюджетних асигнувань, а шляхом залучення кредиту на суму 490 мільйонів гривень під державні гарантії терміном на 5–7 років. Завдяки оптимізації витрат та проведенню значної частини монтажних робіт силами самого Концерну РРТ, фактично було використано лише 350 мільйонів гривень кредитного ліміту.

Технічним базисом проєкту став вибір метрового діапазону хвиль (VHF, 174–230 МГц) та стандарту DVB-T2.Європейська логіка цього кроку полягала в тому, що після 2030 року дециметровий діапазон (UHF), де працюють чотири мультиплекси «Зеонбуду», планується вивільнити під потреби мобільного зв'язку 5G, тоді як метровий діапазон залишиться стабільним ресурсом для телебачення. Проте вітчизняні приватні медіагрупи одразу піддали цю концепцію жорсткій критиці.

Основний аргумент критиків полягав у тому, що у переважної більшості українських глядачів цифрового ефіру встановлені дециметрові антени, орієнтовані на частоти «Зеонбуду». Перехід на МХ-7 вимагав від пересічного глядача або придбання окремої метрової антени, або встановлення спеціальних антенних перехідників, що створювало високий поведінковий та фінансовий бар'єр для доступу до сигналу.

Перший конкурс та початковий склад мультиплексу

Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році зсунуло терміни реалізації проєкту. Тестовий запуск МХ-7 відбувся лише 1 червня 2023 року. У липні 2023 року Нацрада оголосила довгоочікуваний конкурс для мовників на 12 вільних каналів стандарту SD із цілодобовим форматом мовлення та ліцензійним збором близько 4 мільйонів гривень.

Результати першого конкурсу, оголошені 31 жовтня 2023 року, продемонстрували, що великі комерційні телеканали проігнорували нову державну платформу. Переможцями стали переважно нішеві або новостворені мовники, а загальна кількість заповнених слотів становила лише сім із дванадцяти доступних :

• «Сонце» (ТОВ «Солар медіа») — розважальний канал ;
• «Рада» (ДП «Парламентський телеканал "РАДА"») — державний інформаційний канал ;
• «Ми — Україна» (ТОВ «Ми — Україна») — інформаційний канал ;
• «Світло» (ТОВ «ТРК "Корисне ТВ"» / Film.ua) — загальнонаціональний мовник ;
• «Уніан-2» (ТОВ «Дідживан» / «1+1 медіа») — інформаційно-просвітницький канал ;
• «Віжн-2» та «Віжн-3» (приватні телевізійні проєкти керівника групи «1+1» Ярослава Пахольчука).

Крім того, на підставі тимчасового дозволу в МХ-7 розпочав мовлення телеканал Міністерства оборони України «Армія TV».

У січні 2024 року МХ-7 запрацював у повноцінному комерційному режимі. Концерн РРТ встановив середній тариф для мовників на рівні 1 мільйона гривень на місяць. Технічний директор концерну Сергій Семерей у коментарях зазначав, що ця ціна є в півтора раза нижчою за офіційні тарифи «Зеонбуду», а сама мережа за рахунок кращої проникаючої здатності метрових хвиль забезпечує набагато ширше покриття у прикордонних областях України.

Велика ротація та хроніка виходу мовників з МХ-7

Незважаючи на фінансову привабливість тарифів Концерну РРТ, державна мережа швидко зіткнулася з проблемою відтоку каналів. Комерційні реалії воєнного часу та низька технічна доступність метрового сигналу для аудиторії запустили процес масової міграції та анулювання ліцензій.

Найбільш знаковим став вихід з МХ-7 військового каналу «Армія TV». Керівник Центральної телерадіостудії Міністерства оборони Павло Шамшин під час засідання Нацради відверто визнав неефективність державної мережі на лінії фронту та прикордонні: у людей у цих регіонах встановлені виключно дециметрові антени, через що метровий МХ-7 виявився абсолютно марним для донесення оборонного контенту. Шамшин наголосив, що рішення про перехід до «Зеонбуду» ухвалювалося на рівні Міністра оборони для забезпечення реального охоплення аудиторії.

Також значна частина ліцензіатів, зокрема «Інтер Україна» та «Уніан-2», скористалися дозволом Нацради офіційно відкласти граничний термін початку мовлення до завершення воєнного стану. Таким чином, ці канали формально утримували свої місця в мережі, але фактично не виходили в ефір і не сплачували Концерну РРТ кошти за розповсюдження сигналу, поглиблюючи фінансовий дефіцит оператора.

Тарифний парадокс: обіцяли дешевше, а вийшло дорожче

На етапі лобіювання та проєктування МХ-7 керівництво державного оператора декларувало максимально вигідні фінансові умови для мовників. Концерн РРТ публічно обіцяв запропонувати ринку тарифи на 30–40% нижчі порівняно з приватним оператором-монополістом «Зеонбуд». Логіка базувалася на тому, що за умови заповнення всіх 12 слотів державний провайдер зможе забезпечити ціну у півтора раза меншу за комерційну.

Коли у січні 2024 року МХ-7 запрацював у комерційному режимі, Концерн РРТ встановив середній тариф для мовників у розмірі близько 1 мільйона гривень на місяць. Технічний директор концерну Сергій Семерей стверджував, що ця вартість є в півтора раза нижчою за офіційний прайс конкурента. Однак у реальних умовах воєнного часу ця математика не спрацювала з кількох причин:

• Приховані знижки «Зеонбуду»: Офіційні тарифи комерційного монополіста існували лише на папері. Насправді ж усім мовникам під час війни «Зеонбуд» надавав універсальну знижку у 36,3%, а також застосовував індивідуальні комерційні дисконти. У підсумку фактична ціна мовлення у дециметровому форматі практично зрівнялася з державними тарифами.
• Парадокс «ефективної ціни» за глядача: Сплачуючи приблизно однаковий обсяг коштів (близько 1–1,4 млн грн щомісяця) , телекомпанії отримували діаметрально протилежні результати. У «Зеонбуді» за ці гроші канал миттєво отримував мільйонну аудиторію (через наявність у населення дециметрових антен). У МХ-7 за той самий мільйон гривень канал мовив у «порожнечу» метрового діапазону, оскільки у переважної більшості глядачів просто немає технічної можливості прийняти цей сигнал без купівлі додаткових метрових антен чи перехідників.

Ця ситуація підсвітила ще один глибинний парадокс, на який у приватних бесідах звертають увагу власники вітчизняних телеканалів. Концерн РРТ, який створювався як державна альтернатива та конкурент приватного монополіста, насправді є його ключовим технологічним партнером. «Зеонбуд» не має власної мережі висотних веж — він орендує майданчики на опорах Концерну РРТ (120 передавальних станцій із 144) та купує у нього послуги з технічного обслуговування передавачів.

Один із власників телеканалів, який безпосередньо стикався з дистрибуцією сигналу, у приватній розмові змалював цю абсурдну модель:

«Це дивовижний інфраструктурний шпагат. Концерн РРТ утримує хронічно дефіцитний МХ-7, намагаючись залучити туди хоч когось, але при цьому його фінансова стабільність критично залежить від своєчасних платежів з боку "Зеонбуду" за оренду веж. Держава витратила сотні мільйонів на побудову конкурента, але технічно і фінансово цей конкурент продовжує обслуговувати монополіста. У підсумку мовники змушені платити за дорогі, але недієві продуктові рішення».

Цей конфлікт інтересів періодично виходив у публічну площину. Наприклад, восени 2023 року Концерн РРТ навіть погрожував розірвати договір обслуговування із «Зеонбудом», намагаючись завадити проведенню конкурсу на вільні місця в його мультиплексах, проте в підсумку обидва гіганти залишилися в одному технологічному човні, продовжуючи отримувати доходи від приватних мовників, поки МХ-7 простоює без аудиторії та нових ліцензіатів.

Причини системного колапсу державного проєкту

Аналіз публічних коментарів менеджерів медіаринку та представників регулятора дозволяє виділити три ключові фактори, які призвели до кризи МХ-7 станом на 2026 рік.

Економічно-вимірювальний парадокс

МХ-7 створювався державними органами передусім для трансляції у депресивних прикордонних та прифронтових зонах, де мешкає порівняно невелика кількість населення. Проте комерційні телеканали існують за рахунок реклами, яка продається виключно на основі даних телевізійних панелей дослідження аудиторії. Через війну вимірювання проводяться лише в містах із населенням понад 50 тисяч мешканців.

У великих містах глядачі вже мають стабільний доступ до 30 безкоштовних каналів «Зеонбуду» і не бачать сенсу купувати додаткові метрові антени. А жителі дрібних прикордонних селищ, які могли б стати аудиторією МХ-7, взагалі не вимірюються панеллю. Мовники опинилися у ситуації, коли вони зобов'язані платити Концерну РРТ 1 мільйон гривень на місяць за покриття територій, аудиторію яких неможливо монетизувати через рекламодавців.

Рекламно-промоційний тупик

Нова телевізійна платформа потребувала масштабного національного просування, щоб глядачі дізналися про необхідність переналаштування приймачів. Проте у Концерну РРТ не було на це коштів, оскільки всі фінансові ресурси йшли на обслуговування великого банківського кредиту.

Заступник голови Нацради Олег Черниш під час засідань неодноразово закликав телеканали допомогти у популяризації МХ-7. Співвласник Film.ua Сергій Созановський запропонував компроміс: телеканали проводять промокампанію на своїх ресурсах та в марафоні «Єдині новини», а Концерн РРТ натомість надає їм знижку в розмірі 5–10% від тарифу на трансляцію. Проте Концерн РРТ відмовився від такої пропозиції. Технічний директор Сергій Семерей заявив, що популяризація вже успішно здійснюється силами обласних військових адміністрацій через прес-брифінги та SMS-розсилки. Цей крок виявився малоефективним, і глядачі в масі своїй так і не дізналися про запуск державного мультиплексу.

Регуляторні альтернативи та диджиталізація

В умовах воєнного стану та критичного падіння доходів телекомпанії почали масово відмовлятися від дорогого цифрового ефірного мовлення на користь дешевшої дистрибуції через ОТТ-сервіси та диджитал-платформи.Можливість безкоштовно утримувати ліцензійні частоти «про запас» до кінця війни, надана Нацрадою, остаточно демотивувала мовників інвестувати мільйони гривень у трансляцію в МХ-7.

Висновки та перспективи проєкту

Станом на весну 2026 року державний мультиплекс МХ-7 опинився у глибокому комерційному вакуумі. Три поспіль скасовані конкурси через відсутність претендентів на вільні частоти свідчать про те, що ринок остаточно втратив інтерес до цієї платформи в її поточному вигляді.

Вихід ключових інформаційних та розважальних брендів, а також перехід профільного патріотичного каналу «Армія TV» до дециметрової мережі комерційного конкурента нівелювали первинне безпекове значення проєкту.Концерн РРТ змушений утримувати дороговартісну мережу із 136 працюючих передавачів, обслуговувати мільйонні кредити, але при цьому стрімко втрачає ліцензіатів, які є єдиним джерелом доходу для окупності інвестицій.

Майбутнє МХ-7 тепер залежить виключно від готовності держави змінити правила гри. Серед можливих виходів із кризи технічний директор Концерну Сергій Семерей раніше називав потенційний позаконкурсний запуск на базі МХ-7 телеканалів Суспільного мовлення (НСТУ), для чого необхідні відповідні зміни до Закону України «Про медіа». Якщо держава не піде на субсидування тарифів для некомерційних та регіональних мовників або не трансформує МХ-7 на повністю соціальний державний пакет, унікальна інфраструктура вартістю в сотні мільйонів гривень продовжуватиме існувати в режимі простою, а сам проєкт залишиться повчальним прикладом того, як технологічно непідготовлені державні рішення програють жорсткій економіці комерційного ринку.