Після оприлюднення нових матеріалів НАБУ у справі «Форест Гамп» у публічній дискусії знову почало активно звучати слово «фінмон». На записах фігуранти обговорюють проведення великих сум так, щоб операції не створили проблем на рівні фінансового моніторингу. Звідси дуже швидко виникла інтерпретація, що мова нібито йде про Державну службу фінансового моніторингу. Але це некоректне прочитання ситуації. В українській системі слово «фінмон» у побутовому вжитку може означати зовсім різні речі. Є внутрішній фінансовий моніторинг конкретного банку, який працює безпосередньо з рахунками та операціями клієнтів. Є Держфінмоніторинг як державний орган фінансової розвідки. Є Національний банк, який здійснює нагляд за тим, як банки виконують вимоги у цій сфері. І є правоохоронні органи, які вже розслідують можливі злочини. У нинішній історії ці рівні почали змішувати, хоча з матеріалів слідства видно, що йдеться передусім про банківський фінмон.
Найкраще це видно не навіть із самих плівок, а з ухвали Вищого антикорупційного суду від 11 серпня 2026 року у кримінальному провадженні № 52026000000000092. В ухвалі викладена версія досудового розслідування, за якою для організації внесення застави за колишнього міністра Германа Галущенка до схеми були залучені Микитась, пов’язані з ним особи та посадовці АТ «Сенс Банк». Судовий документ окремо фіксує контакти з головою правління банку, колишнім головою наглядової ради та начальником Департаменту з фінансового та валютного моніторингу АТ «Сенс Банк». Тобто вже сама посада одного з учасників комунікації прямо показує, про який рівень фінмоніторингу йдеться в цьому епізоді.
Ще важливіше формулювання міститься на наступній сторінці ухвали. Там слідство прямо описує обговорення «відключення АТ «Сенс Банк», як суб’єкта первинного фінансового моніторингу» від засобів автоматизації, спрямованих на виявлення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу. Це принципова деталь. Йдеться не про те, щоб щось «відключити» у Держфінмоніторингу, і не про можливість державного органу вручну пропустити конкретний платіж. У матеріалах мова про внутрішні механізми конкретного банку, який законом визначений суб’єктом первинного фінансового моніторингу. Саме банк бачить операцію в момент її проведення, оцінює її ризиковість, зіставляє з профілем клієнта, джерелом коштів і характером попередньої діяльності, а за необхідності запитує документи або застосовує передбачені законом обмеження.
Це важливо і для розуміння самої можливої схеми. Ухвала ВАКС описує рух коштів через декілька підприємств і декілька банків. За матеріалами слідства, на рахунок ТОВ «Гіран Контракт» у ПУМБ протягом 22-26 червня надійшло 72,089 млн грн у результаті 137 фінансових операцій від десятків компаній та фізичних осіб-підприємців. Паралельно на рахунку іншої компанії в ОТП Банку було акумульовано понад 40 млн грн. Окремий рахунок ТОВ «Гіран Контракт» був відкритий у Sense Bank 17 червня. На ньому спочатку було акумульовано 35 млн грн, а потім туди ж переказали ще 48,86 млн грн з рахунку цієї компанії в ПУМБ. У результаті на рахунку в Sense Bank, за викладеними в ухвалі матеріалами, опинилося 83,86 млн грн. Частина цих коштів надалі була спрямована на спеціалізований рахунок ВАКС для внесення застави, частина проходила через інші компанії та банки.
Саме така конструкція добре показує різницю між банківським фінмоніторингом і Держфінмоніторингом. Кожен окремий банк бачить свою ділянку руху грошей. ПУМБ бачить надходження і перекази на рахунку в ПУМБ. Sense Bank бачить відкритий у ньому рахунок, походження платежів, суми, призначення, подальший рух коштів і відповідність цього руху фінансовому профілю клієнта. ОТП Банк та інші установи бачать свої фрагменти. Тому якщо завдання полягало в тому, щоб конкретна операція пройшла без автоматичного спрацювання внутрішніх ризикових індикаторів, це питання саме до системи первинного фінансового моніторингу відповідного банку. Держфінмоніторинг не сидить над кожним платежем у країні і не натискає кнопку «провести» або «не провести».
Функція Держфінмоніторингу інша. Це державний орган фінансової розвідки, який працює передусім з інформацією. Банки та інші суб’єкти первинного фінансового моніторингу передають йому дані про операції у випадках, визначених законодавством. Далі ці дані аналізуються разом з інформацією з інших джерел, реєстрів та від партнерських органів. У цьому і є ключова цінність державної фінансової розвідки. Окремий банк бачить лише те, що відбувається всередині його системи, тоді як Держфінмоніторинг може зіставляти операції між різними установами і побачити вже не окремий переказ, а фінансовий маршрут у цілому. За наявності відповідних ознак формуються узагальнені матеріали і передаються компетентним правоохоронним органам.
Тому фраза «фінмон пропустив платіж» без уточнення сама по собі майже нічого не пояснює. Для звичайного клієнта банку це добре знайома ситуація. Коли банк просить підтвердити походження коштів, тимчасово не проводить операцію або ставить додаткові запитання, людина зазвичай каже, що її «зупинив фінмон». Але це рішення на першому етапі приймається всередині банку. Саме там працюють алгоритми ризик-аналізу, комплаєнс, відповідальні працівники і внутрішні процедури. Держфінмоніторинг не управляє цими алгоритмами і не контролює кожну операцію в режимі реального часу.
Окремо є роль Національного банку. НБУ встановлює для банків вимоги у сфері фінансового моніторингу і наглядає за тим, як вони виконуються. Якщо система конкретного банку не виявила очевидно ризикову операцію, якщо внутрішні процедури були обійдені або якщо в них могло відбуватися ручне втручання, це вже питання не тільки до самого банку, а й до якості банківського нагляду. Саме тому в історії з Sense Bank важливо розкладати відповідальність по інституціях, а не зводити все до одного слова «фінмон».
При цьому не слід робити і протилежну помилку та сприймати сам факт появи ухвали як уже встановлену судом винуватість конкретних осіб. Ухвала про дозвіл на обшук відображає матеріали та аргументацію сторони обвинувачення на стадії досудового розслідування. Остаточні висновки щодо складу злочину, ролі кожного учасника та доказовості версії слідства мають робитися в межах кримінального процесу. Але для розуміння того, який саме «фінмон» обговорювався у цій історії, текст ухвали є достатньо промовистим. У ньому прямо фігурує Sense Bank як суб’єкт первинного фінансового моніторингу, його профільний департамент і можливе відключення внутрішніх автоматизованих механізмів виявлення операцій.
Тому коректне прочитання ситуації виглядає так. Якщо на плівках і в матеріалах слідства йдеться про можливість провести кошти через конкретний банк так, щоб операції не спрацювали на його внутрішньому фінансовому моніторингу, то це питання насамперед до відповідальних осіб та процедур цього банку. Якщо банк неналежно виконував свої обов’язки, це предмет уваги НБУ як регулятора. Якщо інформація про підозрілі операції надходила до Держфінмоніторингу, його функція полягала в аналізі цієї інформації та передачі матеріалів правоохоронцям. А вже правоохоронні органи мають встановлювати, чи була схема злочинною і хто саме за неї відповідав.
У цій історії правильні терміни мають цілком практичне значення. Коли суспільству показують фрагмент розмови зі словом «фінмон», дуже легко створити враження, що існує один державний орган, який бачить кожну транзакцію і за бажанням може її дозволити або приховати. Насправді система побудована інакше. Перший бар’єр знаходиться в самому банку. Далі працює державна фінансова розвідка. Окремо стоїть банківський нагляд і окремо кримінальне розслідування. Ухвала ВАКС у справі «Форест Гамп» якраз дозволяє побачити цю межу дуже чітко. І якщо ми хочемо зрозуміти, як саме гроші могли пройти через фінансову систему, запитання потрібно ставити за правильною адресою.
