Ранок понеділка став вибуховим як фігурально в інформаційному просторі, так і буквально у Бєлгородській області. "Русский добровольческий корпус" і легіон "Свобода России" з важкою технікою зайшли на територію регіону та заявили про звільнення від путінського режиму двох населених пунктів Гора-Подол та Козинка. Про активні дії повідомлялося в інших населених пунктах. Події розгортаються з шаленою динамікою. Це точно інша історія, ніж у відомому хіті Riffmastera "Тихо прийшов, тихо пішов".
Цілком очевидно, що дана подія вже є тенденційною. Як мінімум, у пам’яті виринають "проби пера" відповідних російських визвольних підрозділів у Брянській області у квітні.
Що саме потрібно усвідомлювати у даних подіях і чим вони є важливі
По-перше, ми спостерігаємо, підкреслюю, роботу НЕ українських сил спеціального призначення чи інших наших органів. У даному випадку громадяни росії об’єднались у добровольчі мілітарні організації, що ставлять перед собою чіткі завдання повалення нинішньої кремлівської влади. Участь даних організацій в оборонних операціях опору кремлівському агресору в Україні варто розцінювати як саме протидія діючого режиму в росії. Тобто ми є свідками початку громадянського протистояння всередині самої рф.
По-друге, неодноразовий безпроблемний прохід даних російських добровольчих підрозділів на територію рф свідчить, що кремль повністю втратив можливість забезпечувати безпековий контроль своєї території, повністю упустивши момент оборони. Ситуація трагікомічна з тієї точки зору, що Україна дійсно не збиралася і не збирається заходити на міжнародно визнану територію рф. Водночас ослаблення федеральної влади сьогодні надає аргументації та натхнення опонентам путінського режиму діяти активно і використовувати неспроможність керівництва рф для реалізації власної мети.
По-третє, росія продемонструвала безпорадність і щодо власного ядерного арсеналу. Події в районі КПП "Грайворон", де поблизу знаходиться сховище ядерної зброї, показують, що ситуація у цьому напрямі вкрай катастрофічна. Нагадаю, що саме у росії сьогодні перебуває найбільше ядерних боєголовок серед інших держав на планеті. І донині москва намагається використати цей фактор для тиску на світову спільноту. Як було зруйновано міф незнищенності щодо ракети "Кинджал", так само зараз ми бачимо десакралізацію росії як ядерної держави. Без сумніву, в світі побільшає симпатиків подальшої денуклеаризації рф.
Окремо варто виділити роботу, а точніше розгубленість пропаганди і загалом реакції російського суспільства у цьому кейсі, що чітко демонструє п’ять етапів сприйняття (в оригіналі модель Кюблер-Росс про прийняття смертельної хвороби). Від шоку і заперечення до смиренності.
Прийняття, звичайно, ще немає, але депресія як четвертий етап красномовна. Достатньо подивитись на їхні комунікаційні платформи, кілометрові пробки і зневіру у російських федеральних силовиках.
Що ми маємо на виході?
росія не контролює власні кордони. Вона не контролює і власне небо, що показали події 13 травня на Брянщині. Попри розпочату широкомасштабну війну проти України і повний провал кампанії, а також запровадження, зокрема, у Бєлгородській області режиму особливого реагування, російські чиновники повністю провалили роботу зі становлення ефективної роботи системи цивільного захисту. Сила кремля була розвіяна, як дим.
У такій ситуації в Україні немає іншого варіанту, як після видворення російських окупаційних сил з усієї території нашої держави домагатися створення демілітаризованої зони довкола українського кордону на відстані, скажімо, ста кілометрів. Маючи поряд сусіда у напіврозпаді, що знаходиться у форматі "Failed State" та схильний до власної дезінтеграції та міжнаціональних та міжетнічних конфліктів, потрібен зрозумілий формат забезпечення безпеки України.
Чи є рухи легіону "Свобода России" і "Русского добровольческого корпуса" початком реальної громадянської війни? Думаю, про це говорити поки що зарано. Але аналогічні дії від різних учасників будуть наростати, як сніжний ком, як у вимірі боротьби з нинішнім кремлівським режимом, так і національно-визвольний рух за незалежність від московського гніту.
Ігор Чаленко, голова Центру аналізу та стратегій
