Проміжні підсумки ситуації у Судані.
Очевидної перемоги якоїсь із сторін поки що не видно. І регулярна армія, і підрозділи Сил швидкого реагування/оперативної підтримки (RSF) заявляють про свої перемоги та досягнення. Військові об'єкти в країні переходили з рук до рук кілька разів на добу.
У RSF заявляють, що контролюють до 90% стратегічних об'єктів у столиці, кілька аеропортів, а також президентський палац і штаб армії. У регулярній армії заявляють протилежне, і намагаються відбити аеропорти, особливо північний у місті Мерові, ближче до кордону з Єгиптом.
Активно застосовується авіація, переважно армією проти сил RSF. Кілька авіаударів були нанесені по Хартумі.
Заклики до миру та переговорів
Саудівська Аравія, ОАЕ та США вийшли із закликами негайно припинити вогонь. Ер-Ріяд та Абу-Дабі, мабуть, учора вичікували, намагаючись зрозуміти, чи буде очевидний переможець у цій битві. Зараз, зважаючи на все, вони зрозуміли, що ні, і намагаються купірувати ситуацію, поки вона не вийшла з-під контролю. Вони мають добрі зв'язки як з армією, так і з силами RSF.
Усі провідні суданські політики зайняли вичікувальну позицію, закликають до миру та переговорів.
Бої все ще продовжуються. Для генералів Абдель-Фаттаха аль-Бурхана та Мухаммеда Хамдана Дакло, які з'ясовують між собою відносини, ставки високі: подальша роль у владі та в політичній системі, доступ до ресурсів та потоків, збереження свого статусу та авторитету.
В обох риторика запекла. Дакло заявив, що вони продовжуватимуть боротьбу, доки не захоплять військові бази, і не підкорять собі армію. А у Аль-Бурхана офіційно розпустили RSF, визнавши їх заколотниками, яких треба придушити.
Загалом сили в обох рівні. Регулярна армія сильніша, оскільки має більш серйозне озброєння та техніку, а на їхньому боці виступають ВПС, проте RSF мобільніше, їм простіше вести бої у великих містах, таких як Хартум.
З цієї причини, RSF вдалося швидко зайняти деякі важливі бази та штаби у столиці та кількох містах, а зараз армія видавлює їх із регіональних баз у провінціях, наприклад у штатах Блакитний Ніл та Гадареф на сході.
Хто вони, основні винуватці кризи в Судані
Абдель-Фаттах аль-Бурхан (праворуч) є формальним главою Суверенної ради (військової хунти) Судану, сам житель півночі, родом із суфійської родини. Свою військову кар'єру він, як і багато хто, зробив за президента Омара аль-Башира, брав участь у війнах у Дарфурі та Південному Судані, командував суданським контингентом у війні в Ємені на боці Саудівської Аравії.
У 2018 році він був призначений командувачем сухопутних військ. У 2019 році він був одним із лідерів військового перевороту, в результаті якого було повалено президента Аль-Башира. Із серпня 2019 року він формально керує Суданом на посаді голови Суверенної ради.
У жовтні 2021 року він здійснив ще один військовий переворот, цього разу скинувши цивільний уряд Абдалли Хамдука, і зосередивши всю владу у своїх руках.
Мухаммед Хамдан Дакло - командувач Силами швидкого реагування (RSF), генерал, родом із Дарфура на півдні країни. У 2003 році в розпал війни в регіоні став варлордом, командиром місцевого ополчення "Джанджавід", потім Аль-Баширом був призначений командувачем RSF.
Учасник багатьох воєн у Судані та Південному Судані, через що підозрюється у численних військових злочинах та геноциді. Має золоторудний бізнес у Дарфурі. Один із архітекторів мирних угод із південними повстанцями 2020 року.
У 2019 році підтримав військовий переворот проти Аль-Башира і увійшов до влади разом з іншими генералами. З того часу обіймає посаду віце-президента Суверенної ради. Нині ділить владу з Аль-Бурханом. Вважається самостійним силовим центром країни.
Обидва генерали мають підтримку Саудівської Аравії та ОАЕ, які вважаються спонсорами перевороту 2019 року. Однак, кого аравійські монархії підтримують більше, поки не ясно. У Дакло токсичніша репутація, ніж у Аль-Бурхана.
Ланцюжок подій
Якщо вважати те, що відбувається, спробою військового перевороту, то, виходить, це вже 4-й за 4 роки.
11 квітня 2019 року військові на чолі з міністром оборони (з ВПС) повалили президента Омара аль-Башира. Де-факто главою держави себе проголосив один із призвідників заколоту, генерал Ахмад Ауад ібн Ауф.
12 квітня його потіснило інше угруповання військових на чолі з генералами Абдель-Фаттахом аль-Бурханом (сухопутні війська) та Мухаммедом Хамданом Дакло (військовий спецназ Сил швидкого реагування). За рекомендаціями Заходу, вони розділили владу з різношерстою прозахідною громадянською опозицією, сформувавши Суверенну раду, до якої увійшли і військові, і цивільні (активісти, антикорупціонери, реформатори, технократи, опозиційні діячі). Головою ради став генерал Аль-Бурхан, його заступником став генерал Дакло, а опозиція забрала собі пост прем'єр-міністра, яким став Абдалла Хамдук.
У жовтні 2021 року військові, не зумівши домовитися про параметри "демократичного транзиту Судану", захопили владу та прибрали цивільний уряд Хамдука. Через місяць вони були змушені його повернути під тиском Заходу, але це не допомогло, баланс влади було порушено, і в січні 2022 року Хамдук таки пішов.
І ось, через півтора роки, військові почали з'ясовувати стосунки вже між собою, щодо подальших реформ та дій під час транзиту влади, який вони пообіцяли зовнішнім гравцям в обмін на фінансову допомогу та легітимацію своїх постів. Генерал Аль-Бурхан хоче підпорядкувати собі Сили швидкого реагування, щоби швидше провести реформу силового апарату, а ті в свою чергу не горять бажанням втрачати свою автономію.
Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього
