Основний показник підготовки країни до війни чи характер ведення самої війни - це розмір військового бюджету. Проблема цього аналізу полягає в тому, що номінально витрати весь час зростають через інфляцію.

В Україні навіть до 2014-го року оборонний бюджет в гривні постійно зростав, але це не означало готовності до війни.

Тому використовують такий показник як оборонний бюджет до ВВП у відсотках. Це більш-менш адекватний показник, який демонструє реальне нарощування оборонних можливостей держави.

Наприклад, військові витрати України у 2023-му році складуть до 25% ВВП (без урахування позабюджетних поставок з боку західних партнерів). А з ними і всі 50%. Витрати рф на війну у 2024-му зростуть до 6% ВВП. У нас до повномасштабної війни було 5%.

Взагалі, 5% ВВП на сектор оборони вважається певним оптимумом для готовності до відбиття зовнішньої агресії та здатності вести обмежені операції за кордоном. Все що нижче 5% - це сигнал про небажання країни втягуватись у війну. Все, що вище 5% - це сигнал про підготовку до війни.

Проаналізуємо показники оборонного бюджету США

Екстремуми Другої світової брати не будемо. У 1953-му році на тлі війни на Корейському півострові, в якій США брали безпосередню участь, військовий бюджет злетів до 11,3% ВВП, тобто був вище, ніж зараз у рф у відносному порівнянні. Другий пік нарощування військових витрат стався у 1968 році - війна у В'єтнамі і 8,6% ВВП. Це вже близько до нинішнього рівня витрат рф. У 1979 на тлі введення радянських військ в Афганістан бюджет МО у США склав 4,5% ("прогрів військового механізму"). На піку Холодної Війни цей показник досяг 5,7% і це змагання надірвало внутрішній економічний потенціал СРСР.

Зате у 1999-му, коли Фукуяма оголосив "кінець історії", військові витрати у США впали до 2,7%. Це була ера так званих профіцитних бюджетів Клінтона, коли доходи держави перевищували витрати.

У 2010-му на тлі двох кампаній в Афганістані та Іраку "військова" зросла до 4,5%, але у 2020-му, коли стало очевидним "початок історії" і знову проріс двополярний світ (протистояння з Китаєм), військовий бюджет у Штатах продовжував залишатися на мінімальному рівні - 3,1%. У 2024-му році за прогнозами він навіть знизиться до 2,7%. Складається враження, що США повернулися у світ Білла Клінтона з єльцинською росією та місією МВФ у Москві.

І хоча це далеко не так, але Америка не готується до війни. Що і підтвердив Байден у своєму виступі щодо путіна: мовляв, путін небезпечний, але у нас є проблеми важливіші - глобальне потепління. Схожа риторика була й на Міжнародному форумі у Давосі. Для Заходу основні загрози зараз - це зміна клімату та ризик внутрішнього соціального вибуху.

Серед важливих викликів - загроза глобальної рецесії та обвалу на фінансових ринках; інформаційні загрози; падіння економіки в Японії, ЄС та Британії; глобальна інфляція та жорстка монетарна політика.

Питання війни - десь у кінці десятки основних викликів і ризиків. Звідси й беззубий Мюнхен. Адже якби загроза війни з рф була для Заходу першочерговою, Мюнхен-2024 повторив би Тегеран-43: війна до перемоги, відмова від окремих переговорів, знищення військової машини рф, повна поразка росії у війні.

Але нічого цього не було навіть близько. Ключовий маркер - це знову ж таки військові витрати.

Мюнхен-2024 мав би прийняти "Формулу 5 + 1". Що це означає? П'ять відсотків ВВП - на військові витрати та інвестиції у сектор ВПК кожної країни НАТО. Один відсоток ВВП - на військову підтримку України. А 1% ВВП ЄС, США, Британії, Канади та Австралії - це до 500 млрд дол. допомоги Україні на рік. Це сотні виробництв снарядів і ракет, це десятки установок Патріот, це сотні літаків, тисячі танків і бронемашин, тисячі артилерійських установок, сотні високоточних ракет.

росія не змогла б забезпечити військовий паритет таких витрат - їй довелося б витрачати 25% свого ВВП і більше 100% витрат Федерального бюджету, що апріорі неможливо. Але цього в Мюнхені не сталося. Ми, звичайно, можемо звинувачувати своїх союзників у геополітичній короткозорості.

Але це буде лише проявом нашого соліпсизму - коли реальний світ замінюється уявленою реальністю, при цьому себе суб'єкт мислення поміщає в центр Всесвіту. Наші свідомі очікування, які не збулися, ми за ефектом компенсації переносимо в несвідомі комплекси та образи.

Хоча насправді все просто - Захід дійсно вважає, що росія не нападе на нього. І це не віра, а раціональне очікування, розрахунок реальних геополітичних сил і протисил у русі їх векторів.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик