Військовий комісар НАТО Джузеппе Драгоне зазначив, що Україна для Європи наразі стає не споживачем безпеки, а її джерелом.
Безумовно, сказано дуже влучно, але що далі? Що стоїть за гучними та приємними словами військового комісара НАТО? Можливо, наближення членства чи збільшення підтримки для України - навряд. Навіщо ж тоді ці слова прозвучали?
Переконаний, що ціллю таких слів є намагання поступово змінювати відношення до України в Європі, як до постійного прохача. На жаль, сприйняття України за час повномасштабної війни в очах європейців змінилось від "безстрашних героїв" до джерела дискомфорту, на фоні інших масштабних викликів для Європи. Але саме євробюрократи, на відміну від урядів конкретних європейських країн, чудово усвідомлюють, що Україна - це майже єдиний шанс утримати Європу від розпаду та фрагментизації. Тому ми і чуємо набагато більше конструктиву від тієї ж голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, і часто хаотичні та полюсні заяви електорально-залежних європейських лідерів.
Так, взаємовідносини України з "партнерами" зараз не прості, по цілому ряду об'єктивних та суб'єктивних факторів, але вони все ж еволюціонують в бік прагматизації та політичного реалізму. Вважаю що це добре і це точно краще, аніж продовжувати жити у віртуальному світі подвійних "демократичних стандартів". І важко дати чітку відповідь до чого призведе ця "хаотизація" Європи - до нової безпекової конфігурації в межах ЄС та НАТО, чи до остаточного руйнування недієвих інституцій ялтинсько-потсдамського світу.
Але один елемент проглядається дуже чітко - це фактор України! Так, він ще досить розбалансований, якщо хочете, нестабільний, але зчитується уже дуже чітко і ясно. "Фактор України" як можливість та потенціал сприймають не тільки в Європі, а і на Близькому Сході, ресурсних країнах Перської Затоки, стратегічно важливих країнах Південного Кавказу.
І от тут, повертаючись до слів військового комісара НАТО Джузеппе Драгоне, перед нестабільним "Західним світом" буде стояти одне питання - що далі? Долучати Україну до ЄС та НАТО, чи остерігаючись РФ, тримати на "короткому повідку" обіцянками про різні "інтеграції" та вигравати для самих себе час, допомагаючи фінансово?
Холодний розум європейців просто волає їм, що без України їх геополітична суб'єктність завершиться не розпочавшись і остаточно розмиється серед "великих гравців", але є шанс застрибнути в ту саму "багатополярнясть" саме використавши "фактор України"! Так, європейцям дуже страшно... Адже, статус "щасливого васала США", як зауважував Макрон, був дуже комфортним, а тепер він випаровується на очах і що з цим робити не зрозуміло. Але все ж щось робити потрібно, а давно відвикли.
Саме тому, на Україну дивляться дуже по-різному, але дивляться абсолютно всі геополітичні гравці. Україна може стати щитом Європи, потенційно може, але навіщо це самій Україні? Захищати тих хто тебе тільки використовує і нав'язує наглядові ради та бере під контроль "незалежних експертів" конкурсні комісії в стратегічних галузях економіки, судовій системі та правоохоронних органах (Державне бюро розслідувань, Служба безпеки України, Офіс генерального прокурора, Поліція, Митниця, БЕБ тощо) - це чесно, чи по-партнерські - сумніваюся. Постійна штучна внутрішня дестабілізація, то якимось плівками, то картонками, постійним шантажем кредитними грошима, не створює атмосфери взаємної довіри, а тільки навпаки загострює і так чутливі точки комунікації. Але як мені сказала вчора в ефірі ведуча одного телеканалу, а що у нас є вибір, ми ж під час війни критично залежні від Західної допомоги? Саме так... критично залежні і цим, нажаль, активно користуються, і в середині країни, і ззовні.
"Фактор України" - виявляється, це не просто статус чи об'єкт геополітичного аналізу, це шлях, шлях еволюції та самопізнання. Україна, як жива матерія, яка на фоні війни дуже чутлива до багатьох факторів, швидко відозмінюється стає сильнішою, прагматичнішою та дійсно для багатьох починає бути джерелом стабільності і безпеки. Це абсолютно нова роль, нові можливості, нові "карти", висловлюючись мовою президента США Дональда Трампа.
Але тепер потрібно навчитись цією силою якісно користуватися, відстоювати власні позиції та створювати можливості для інших, тих хто готовий це по-справжньому цінувати. Є запит з ЄС та НАТО - добре, є запит з Туреччини, Сирії та Азербайджану - добре, є запит від країн Перської Затоки - добре, є запит від США - добре... Давайте працювати, але тільки чесно та паритетно, виконуючи взяті на себе зобов’язання. А обіцянки..., не потрібно, залиште собі.
Потрібно зрозуміти одну просту річ, і це важливо, в сучасному світі відстоювати свої інтереси та захищатися/захищати зі зброєю в руках готові далеко не всі і Україна входить в цю суб'єктну групу країн не номінально, а по праву - це і є стрижневим елементом "Фактору України". Стрижневим елементом нашої нової геополітичної суб'єктності!
Отже, давайте підсумовувати, в РФ найбільше остерігаються при реалізації своїх планів на ЄС та НАТО саме "Фактору України" і це очевидно. Також, "Фактору України" остерігаються і в США. Тут їх цілі об'єктивно співпадають в тому, що найближчим часом цей "фактор" будуть намагатись виключити з рівняння в будь-який спосіб і до цього потрібно бути готовими.
Ключове питання, чи наважаться європейці зробити ставку на Україну, чи оберуть "страусину" позицію покірних паркетних лібералів ховаючи за "демократичними цінностями" власний страх? Відповідь ми дізнаємось уже зовсім скоро, ще у цьому 2026 році. Адже, проміжні вибори в США - наразі виглядають як головна політична домінанта для Дональда Трампа, а отже буде впливати на абсолютно все, від пінгвінів, яких він хотів обкласти митами, до взаємовідносин США як з друзями/конкурентами, так і з ворогами/партнерами.
Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад”
