В якомусь сенсі візит британського монарха до США, точніше, стиль публічної розмови короля Чарльза, зверненого, перш за все, до президента Трампа, можна вважати новим етапом вибудовування взаємин Європи та США.
Нещодавно (а саме - на тлі теми Гренландії) у західних ЗМІ у продовженні дискусій усередині європейського істеблішменту виникла тема прийнятності двох типів підходу. Один - це daddy-style (тобто не сперечатися, а погоджуватися з Трампом, щоб виграти час; особливо, якщо врахувати, що Кремль добре осідлав тему лестощів). Другий – вміти говорити "ні" (там, де пропозиції та підходи Трампа входять у явну суперечність із баченням Європи). Тема Гренландії лише додала тоді до комплексу протиріч, що нагромадилися на той момент. У результаті вирішили поєднати ці обидва підходи, розуміючи, що європейським державам і лідерам, які опинилися в ситуації необхідності прояву більшої активності/суб'єктності (принаймні - у частині своєї долі), зі свого боку потрібен певний час для перебудови до нових реалій (зокрема, у сфері безпеки та оборони). Та й важливість збереження трансатлантичної взаємодії також визнається усіма.
При цьому нові виклики автоматично актуалізували питання розуміння "сили" та "слабкості". У цьому сенсі розгортання ситуації на Близькому Сході з Ормузькою протокою показало взаємозалежність і важливість трансатлантичної координації зусиль.
Виступ Чарльза, подекуди іронічний, якраз дуже точно відображає і питання "сили та слабкості", і вкорінених довгострокових спільних інтересів, і продовження пошуку прийнятного формату взаємодії. Окрема подяка тут – за заклик більшої участі у допомозі Україні.
Інша річ, що явно персоналістський підхід Трампа, коли так багато особистого займенника (як тут не згадати поему символіста Малларме "Післяполудневий сон Фавна"), на який опосередковано вказав Чарльз, виникла не лише через особливості політичної особистості чинного американського президента. Але й через тривалий період "забуття" європейських лідерів щодо реагування та запобігання існуючим загрозам (частина європейських лідерів та суспільств – як і раніше перебувають у цьому стані). Звідси – необхідність "прокинутися".
Спочатку Трамп своїми новими підходами (а не тільки війна РФ) змусив Європу прокинутися, а тепер європейські лідери в хорошому розумінні (маю на увазі низку висловлювань і порівнянь Чарльза) – закликають прокинутися (схаменутися) Трампа. Американський президент розворушив трохи "усипальницю". Але як діяти далі, і перевести "розворот" до нового творення – багато в чому, завдання та Європи.
Підсумовуючи, і повертаючись до "Фавна" Малларме, вважається (так вважали багато хто досліджував його творчість), що основне значення поеми, в якій так багато маньєризму - це "за допомогою нерозв'язної події підтримувати існування суб'єкта".
Так ось, хотілося б, щоб довга війна, розтягнута в часі, все ж таки, стала вирішальною подією, мирні зусилля - предметом спільних зусиль, що згодом справді може призвести до справедливого світу.
Справедливий мир - адже це не тільки про Україну та Росію. Але й про повернення до світопорядку, що ґрунтується на принципі багатосторонності, коли сила – це і ресурси, і технології та принципи. Інакше – продовжуватиметься парад амбіцій та нескінченна повторюваність воєн на нових етапах.
Олеся Яхно, політичний експерт
