Шість ознак геополітичної деменції:
- Забувати, хто почав війну. Казати, що всі винні – Байден, Зеленський і той, ну той ото… путін. Ну звісно. Нападник, свідок і жертва – однаково відповідальні. Це як сказати, що у зґвалтуванні винні: нападник, дівчина і таксист, який її підвіз.
- Плутати зброю з білизною. Пишатися, що дав Україні Javelin, але скаржиться, що Зеленський знову хоче ракети. І взагалі – "не можна починати війну, якщо у тебе менше танків". Цікаво, а коли нападали на Перл-Гарбор – японцям теж треба було погодити баланс сил? А як там щодо Вʼєтнаму, Афганістану?
- Жити у власному фільмі. В одній сцені казати: "Я зупиню війну за 24 години". В іншій – "я вже зупиняю її просто зараз". А потім: "війна – це не моя війна, я не знаю, хто її почав, але я точно знаю, що виграв у багнюці битву з танками".
- Повторювати чужі фрази, не розуміючи змісту. Цитувати кремлівські методички про "корупцію" та "провокації Заходу", але не бути в змозі пояснити, як це пов’язано з бомбардуванням дитячих майданчиків, дитсадків, шкіл...
- Вести дипломатію через селфі. Розповідати, що вже зробив «невеликий прогрес» у припиненні війни. Але що саме – не уточнювати. Можливо, лайкнув фото Лаврова?
- Обкладати союзників даниною. Вимагати, щоб Україна "підписала угоду про надра" в обмін на попередню допомогу, яку навіть не ти давав – це вже не геополітика, це пряма трансляція з часів Золотої Орди. Залишається тільки запровадити "ярлик на президентство" і прислати замість посла баскака з калькулятором.
Геополітична деменція – це коли карта світу в голові оновлювалася востаннє у 1985-му, а рішення ухвалюються на основі серіалу "Династія".
Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
