Кілька років тому, Сі Цзіньпін перерахував потенційні загрози для Китаю, позначив він їх як "три пастки":
- Пастка Тацита. Критичне сприйняття суспільством дій політичних еліт, навіть якщо ці дії правильні.
- Пастка середніх доходів Ейхенгріна: уповільнення темпів зростання економіки та, відповідно, рівня доходів населення.
- Пастка Фукідіда: напад з боку сильного конкурента, який таким чином спробує превентивно відреагувати на піднесення Китаю.
Схоже, третя пастка ризикує збутися. Держсекретар США Блінкен розпочав свій візит до Китаю.
До того ж, до візиту передувала досить жорстка риторика щодо КНР, чого раніше за Блінкеном не спостерігалося.
Як таран використовувалися звинувачення Китаю в порушенні прав уйгурів - тобто пішов традиційний козир у рукаві у вигляді теми Сіньцзян-Уйгурського автономного району. За цим тараном просувається реальне підґрунтя візиту: взаємини Китаю та рф.
США висунув дві вимоги:
- Закрити фінансове вікно для рф щодо проведення транзакцій російських компаній у юанях.
На цей момент у КНР працює російський банк ВТБ - Шанхай і низка китайських банків підключені до спільної китайсько-російської системи підтримки торговельних обмінів.
Крім того, рф розглядає можливість придбання в Китаї розрахункового банку щодо торговельного клірингу. - Припинити постачання до рф " чутливих товарів та послуг ". Йдеться про товари подвійного призначення, насамперед це чіпи, напівпровідники, електроніка, верстати тощо.
В активі у Блінкена нещодавня "заборона тік-тока" у США.
Насправді китайській компанії дали рік на продаж соціальної мережі, тобто до літа 2025 року ніхто забороняти "тік-ток" у США не буде.
Щобільше, китайський власник зберігає можливість оскаржити це рішення в суді, посилаючись на поправку до Конституції США щодо свободи слова. Тобто опція "дати задню" зберігається.
Напередодні США в особі своїх політичних еліт (які консолідувалися вперше за останній рік) ухвалили рішення про потрійний пакет допомоги: Україні, Ізраїлю та Тайваню.
Так буває, що навіть за правильності всіх трьох рішень, прийнятих окремо, саме їхнє об'єднання в загальний пакет ризикує виявитися субстанційною помилкою.
Тобто помилкою базисною, базовою; суттєвою, основною, сутнісною, першоосновою.
Відразу зазначу, що для України отримання пакету допомоги з боку США є вкрай важливим і це рішення можна лише вітати.
Ідеться про об'єднання трьох пакетів допомоги в один "загальний пакет". Причина такого об'єднання може бути загальною недовірою республіканців і демократів один до одного. Але це поверхня причина.
А яка справжня-глибинна?
Допомога Україні направлена проти рф. Допомога Ізраїлю спрямована проти Ірану. Ухвалення в загальному пакеті допомоги Ізраїлю та Україні виглядало б логічно.
Але допомога Тайваню спрямована проти КНР. Внесення її в загальний "пакет" раптово понизило Піднебесну до рівня Тегерана і Москви.
Тобто поставило знак рівності у відносинах між КНР та США та відносинами між США та рф та США з Іраном.
Це дуже сильний геополітичний ляпас Китаю, який наполягає на своїй особливій ролі в геополітичній системі Світу.
Це також удар по авторитету Китаю на міжнародній арені, особливо в Азії, Африці та Латинській Америці.
Сигнал таким країнам як Бразилія, Мексика, В'єтнам, Ефіопія, Пакистан, Туреччина.
Відносини Китаю і США зараз заходять у дуже небезпечному коридорі "віддзеркалення": спочатку США в чомусь звинувачують КНР, потім Піднебесна як хід у відповідь втілює ці звинувачення в життя.
У відповідь Китай намагається зробити бойову шаолінську стійку – запроваджено мито на постачання пропіонової кислоти зі США у розмірі майже 50%.
Проблема в тому, що обсяг таких постачань до Китаю з Америки становить лише 8 млн. дол. на рік, тобто мова про збитки для американців у 4 млн. дол. (візит Блінкена, напевно, коштував дорожче).
До речі, превентивні ускладнення транзакцій у юанях для російських компаній, можливо, також були застосовані як превентивна реакція китайців на вимоги Білого дому: мовляв, не все так добре з платежами в юанях в росіян.
Тобто це спроба вибити умовно моральну перевагу у прогнозованого найближчими днями ультиматуму США прикрити для росіян фінансове вікно в юанях. Ці дії, швидше за все, були синхронізовані з Москвою: російські пропагандисти, такі як Соловйов, на своїх ток-шоу активно "пушили" цю тему і не шкодували міцних фраз щодо Китаю.
Навряд чи подібний "антикитаїзм" міг несанкціоновано розпочатися напередодні візиту путіна до Китаю.
Найімовірніше, це був спектакль для Блінкена, показати, що, мовляв, самі росіяни в гніві від рішучих дій Китаю щодо обмеження транзакцій у юанях для російських компаній.
Крім того, дуже активно в мережі вирувала новина про скорочення постачання китайської промислової продукції в рф (в основному, двигуни) - на 15% у березні.
Шляхом такої нескладної інформаційної механіки Пекін намагається вийти з-під удару американських санкцій. Тобто Китай хоче не допустити різкого охолодження відносин із США, але не ціною принесення в жертву нового формату відносин із Москвою.
Товарообіг між Китаєм та рф за останній рік зріс до 240 млрд дол. і чим сильніше США тиснуть на Пекін, тим більше дисконтів на нафту та газ він виторговує в рф.
Нещодавно оголосили про новий дисконт на російський газ у розмірі 28% для КНР, а початкова ціна там і так була невисокою.
Найближчим часом Китай запланував низку важливих дипломатичних зустрічей.
Це візит путіна до Китаю та візит Сі Цзіньпіна до Європи (планується Франція та Сербія). Все заплановано на травень.
Під час візиту путіна можуть бути підписані угоди про військове та економічне співробітництво між двома країнами.
Візит до Белграда присвячений трагічним роковинам удару американських ракет по посольству КНР у Сербії, коли загинуло три китайські журналісти. Це вже невербальний жест щодо США.
У жовтні в Казані відбудеться саміт БРІКС, на якому, можливо, оголосять про заявку на вступ до блоку Шрі-Ланки.
З огляду на близькість цієї острівної держави до індійської ойкумени, сигнал є досить тривожним, оскільки Індія та Шрі-Ланка вибудовують загальну систему безпеки в Індійському океані.
Шрі-Ланка розраховує отримати продовольство від рф в обмін на співпрацю у сфері логістики.
Як заявив посол цієї країни в рф:
"Проробляються питання про те, щоб у порту Хамбантота, який знаходиться у південній частині країни, можна було забезпечити такий центр, де можна приймати великі судна".
У цьому контексті згадуємо проект транспортного коридору Північ-Південь із Москви через Баку до Ірану до іранського порту Чехбехар, звідки відкриваються маршрути до індійського Мумбая та Шрі-Ланки.
Індія, яка грає "у дві руки" на геополітичному роялі, зберігає баланс відносин між Заходом та блоком БРІКС, до якого вона входить.
Швидше за все, активно інтегруватися в проекти "Глобального острова" (рф+Іран+Китай+КНДР) вона поки не готова, тому цю роль може виконати Шрі-Ланка.
Але повернемося до Китаю та візиту Блінкена: чи не вийде "млинець комом", вибачте за такий фразеологізм.
Що стоїть за ультиматумом США? Реальна можливість застосування силового випадку чи блеф його застосування.
Геополітика часто будується на блефі, але сам блеф повинен ґрунтуватися на реальних можливостях.
Якщо блефуватиме острівна держава Кірибаті, їй ніхто не повірить.
Відносини Китаю та США зараз входять до так званої дилеми безпеки, коли держава А має напасти на державу Б, тому що держава Б стає сильною і в майбутньому може напасти на державу А.
Дилема тому і дилема, тому що ні держава А, ні держава Б не хочуть взаємного конфлікту, і він явно не в їхніх інтересах.
На додаток, будь-який конфлікт між Китаєм і США означатиме, що в геополітичному трикутнику "США-Китай-рф" виграла рф (у попередньому трикутнику СРСР програв).
Тому що цей конфлікт: а) відверне ресурси США на дві нові гарячі точки на Тайвані та Корейському півострові та посилить внутрішню кризу в Америці напередодні виборів та непросту ситуацію в економіці (інфляція та ризик рецесії); б) посилить взаємодію рф з Китаєм насамперед у військовій сфері.
Свого часу Кіссінджер ставив питання: чи можуть США боротися на двох фронтах (Україна та Тайвань). Позитивної відповіді не було.
Все-таки Китай, за всієї його технологічної вторинності, вже можна порівняти зі США за параметрами економіки, на відміну від рф. І сухопутно Китай максимально захищений, хоча в морському плані – вразливий.
Дилему безпеки аналізував британський історик Г. Баттерфілд (History and Human Relations, написана 1951 року). Його термін - "складне становище та непереборна дилема" для ухвалення рішення про війну (вперше на практиці цей термін було перевірено під час Карибської кризи між США та СРСР).
Геополітичний страх народжується внаслідок геополітичної анархії і він породжує захисну реакцію як нейтралізації найнебезпечнішого конкурента.
Моделі дилеми безпеки розглядаються в залежності від можливості поділу наступального та оборонного потенціалу сторін конфлікту. Нині ці потенціали практично ідентичні, оскільки оборонні озброєння можна використовувати під час наступу і навпаки.
У цьому контексті світ чекає лише два сценарії:
Перша модель: наступ вигідніше оборони. Ризик конфлікту дуже високий, можливостей для співпраці немає.
Друга модель: оборона вигідніша за наступ. Ризик конфлікту та збереження світу можливе.
США та Китай очевидно перебувають у другій моделі, на відміну від взаємин США та рф, які чітко лягають у рамки першої моделі.
Саме тому шанс домовитися є.
З іншого боку, відносини Китаю та США зараз нагадують переговори між Байденом та путіним наприкінці 2021 року. Тоді рф висунула низку геополітичних вимог і вони були зі зрозумілої причини відхилені, що дало росії "внутрішнє виправдання" (саме внутрішнє) для агресії проти України.
Зараз США висувають низку вимог щодо Китаю: якщо Китай їх прийме, він ризикує опинитися в геополітичній самоті, оскільки колишніх відносин з Америкою очевидно не буде (Кімеріка померла з економічних причин, вона більше не потрібна США).
Якщо Китай відмовиться виконувати вимоги, а США не відреагують, вони втратять геополітичний флер гегемона. Ситуація вийде на апогей ближче до осені.
Якщо загострення буде досить сильним, це може навіть істотно вплинути на перебіг виборів у США (чи це не є однією з цілей нинішніх подій?). Блеф це чи ні покаже час.
Як у відомому анекдоті:
- Як ти його змусив?
— Я погрожував розкрити його таємницю.
- Яку?
- Я без поняття, я блефував. Але, мабуть, щось жахливе.
Вже до кінця року світ може чекати на Велику ескалацію, якщо геополітичні гравці перестануть блефувати і перейдуть у площину реального інструментарію.
На цей час, Байден оголосив про введення мит на китайську сталь і алюміній, це фактично ремейк початку антиросійських санкцій, з яких почав свого часу Трамп, щоправда, вони стосувалися мит на російську сталь та алюміній.
Схоже, спіраль санкційної ескалації починається саме зі сталі та алюмінію, а потім поширюється на більш чутливі позиції експорту противника: у рф - це нафта і газ, у Китаї - продукція автомобілебудування.
Не випадково рф була конкурентом США на ринку нафти і газу, а Китай зараз - конкурент США на ринку електромобілів.
Із відносно позитивних бонусів для США у разі загострення відносин із Китаєм можна назвати лише легітимізацію інфляції як зовнішньої екстерналії, яку не можна мінімізувати за допомогою монетарної політики (була "інфляція путіна" – стане "інфляція Сі).
І стоплення боргової снігової грудки у вогні конфлікту - номінально держборг буде зростати, а щодо ВВП може скоротитися (якщо дефлятор зростання ВВП буде вищим, ніж динаміка приросту боргу в номіналі).
Домогтися останнього буде вкрай складно, оскільки конфлікт завжди потребує великих вливань позикових коштів.
Як луна подій у Китаї прокотилася заява прем'єра Британії Сунака про переведення промислового сектору у військовий формат: "Сьогодні я оголошую про найбільше за життя цілого покоління посилення нашої національної оборони. Ми збільшимо витрати на оборону до нового базового рівня 2,5% ВВП до 2030 року.
У наступні 6 років ми інвестуємо додатково £75 млрд ($93,3 млрд) у нашу оборону, і її буде повністю профінансовано без збільшення запозичень або боргу. Це зробить "Британію з великим відривом найбільшою оборонною державою в Європі та другою найбільшою в НАТО"
Сунак назвав і напрямок цього військового вістря: рф, Китай, Іран і КНДР.
Тобто вістря буде направлено у напрямку того самого материкового "Світового Острова" про формат якого я неодноразово писав.
По суті, новий бій таласатів (морських імперій: США, Британія, Японія) з телуріатами (сухопутними імперіями: рф, Китай).
"Що було, те й буде; і що робилося, те й буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. Буває щось, про що говорять: "дивися, ось це нове"; але це було вже у віках, що були перед нами. Немає пам'яті про колишнє; та й про те, що буде, не залишиться пам'яті у тих, що будуть після" (Книга Екклезіаста, або Проповідника 1:1-13).
З іншого боку, інвестиція в 93 млрд дол. протягом шести років (тобто по 16 млрд дол на рік) - це явно не переведення економіки Британії на "військові рейки". Тут замах на мільйон ("життя цілого покоління"), а результат поки що "на фунт".
Одна з ключових проблем прогнозування – ми поки що не знаємо реальний потенціал основних гравців у дії: США та особливо Китаю.
США давно не воювали з адекватним противником, їхні операції були спрямовані проти слабших спаринг-партнерів: Югославія, Ірак, Афганістан, нещодавно хусити.
Китай взагалі ні з ким серйозно не воював після Корейської війни (тільки операція проти В'єтнаму).
Та й прямого зіткнення між ядерними державами очікувати не варто – війну зараз ведуть проксі (на своїй території та своїми людьми за гроші геополітичних спонсорів). У США – це Тайвань, у Китаю – КНДР, у Ірану – хусити, Хезболла.
Одним словом, практика – найкращий критерій істини. Тут головне, щоб не сталося як в анекдоті:
"Граючи в покер, він так добре блефував, що про його смерть здогадалися лише за годину...."
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
