Питання санкцій виявилося досить складним. Власне, західні партнери України мають дуже добре подумати над їхньою ефективністю. Зрозуміло, що у випадку України вони мають справу "не зі своєю війною", а тому скільки би не декларували безмежність підтримки, але все одно тримають у голові власні економічні інтереси та ризики для власного виробництва.

Але якщо завтра щось торкнеться безпосередньо їх, вони теж будуть дивитися на масове ввезення власних комплектуючих до ворожих країн, аби там могли виробляти зброю, яку можна буде спрямувати проти держав, де виробляються ці комплектуючі?

Мабуть, на заході дуже довго жили уявленнями про санкції часів Холодної війни, коли були лише "перший" і "другий" світ, а все інше особливо ні на що не впливало. Але зараз ситуація інша, і росія продемонструвала, що можна зберегти свій експорт нафти і газу як такий. Так, заробляти менше, але заробляти і вести війну. Можна купляти підсанкційні товари. Якщо "дуже треба". За завищеною ціною. Через десяті руки — але можна.

Санкції - більше не магічна куля Заходу

Принаймні, це уже розуміють ті, на кого вони можуть бути спрямовані. Тим більше, що їхнє впровадження завжди затягується та блокується. Їхнє виконання ускладняється численними обхідними шляхами. Коротше кажучи, будь-яка автократія, яка може досить легко нехтувати інтересами власної економіки і статками громадян, може існувати під санкціями довго.

Чи можна з цим щось робити? Можна, але тут потрібна політична воля. А її у випадку антиросійських санкцій явно не вистачає.

Захід обрав стратегію "максимально комфортної" боротьби з росією. Головне — не позбавити себе комфорту. І не поставити під сумнів "єдність" Заходу. Тому будь-яке рішення, яке ставить під сумнів комфорт або "єдність", блокується або відкладається. А треба бути рішучими. У переслідуванні за обхід санкцій. У притягненні явно злочинних структур типу "Росатому". Ну і головне — за жодних обставин не йти на поступки по відношенню до агресора без зміни його поведінки. На жаль, з останнім теж є великі проблеми.

Коротше кажучи, ми доходимо до межі, коли уже час визначатися. Протистояння росії - це серйозно чи так, поговорити. Якщо серйозно, то треба працювати, якщо поговорити… То тим гірше усім. Половинчаста, непослідовна політика поки лише сприяла посиленню автократичних тенденцій режиму путіна, у якого все ще досить ресурсів для ведення війни та погроз.

Значить, треба щось із цим робити, бо завтра санкції як інструмент впливу можуть суттєво втратити у змісті та ефективності. Не лише по відношенню до однієї держави-бензоколонки.

Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”