Ні, ну тепер зрозуміло, навіщо потрібен був заяложено-зажований Мединський у російській переговорній групі. Щоб знову, хоч тушкою-хоч опудалом, помінявши ніс і клоунський ковпак, спробувати впарити те саме територіальне питання.
Якщо раніше в РФ виходили з того, що «немає людини/народу - немає проблеми» (геноцид і насильницька зміна демографічного складу населення на окупованих територіях, ще починаючи з анексії Криму в 2014 році, коли кримських татар всіляко видавлювали з Криму, була навіть ініціатива перейменувати Крим на Тав. татарам), то тепер, на новому витку, дійшли до того, що «немає територій – немає проблеми». Маю на увазі впарену через США Клемлем ініціативу укрупнення/приточення частин українських областей, які РФ не може захопити та змусити Україну добровільно піти до інших областей. Просто щоб не було навіть назви, і таким чином, Росія могла продемонструвати, що тільки в неї в Конституції є окремі, колись українські області, а отже – у майбутньому, навіть на дипломатичному рівні, Україні не буде чого повертати. Можливо, саме це мав на увазі Трамп, коли днями говорив про те, що після війни Україна буде дещо іншою.
Все це так у стилі РФ, що навіть пережована жуйка вже розпадається на волокна. Це із серії вимог ще з «Плану 28», де був пункт про зміни до Конституції, що сприймалося чи як затягування часу (для змін до української Констиуції потрібно кілька сесій ВР та рішення Конституційного суду). Або як спроба спровокувати внутрішню кризу та протистояння в Україні. Так це виглядає й досі. Хоча за часи війни та сама Росія неодноразово показала, що їй не потрібні ні люди, ні території. Куди ступає нога російського солдата - там смерті, руйнування, руїни і нічого іншого.
Однак не все так безнадійно в переговорному процесі, враховуючи неадекватність РФ.
По-перше, є попередні домовленості про запланований найбільший гуманітарний обмін полоненими.
По-друге, дещо розширилася рамка питань, що обговорюються - маю на увазі архітектуру післявоєнної європейської безпеки, а значить - і представленості позиції Європи. І тут дуже важливо, що європейські лідери розуміють і важливість продовження надання допомоги Україні та посилення власної безпеки. І те, що у випадку з РФ на будь-які поступки можна йти тоді, коли Росія реально продемонструє готовність до мирного процесу.
По-третє, будь-яка політизація вимог – маю на увазі переведення військової агресії у політичні вимоги (типу, зміни Конституції) – це непрямий маркер того, що зупинка військових дій справді є головним питанням докладання зусиль усіх, хто хоче зупинення війни.
Отже, найближчими тижнями та місяцями спостерігатимемо активний переговорний процес. І тут, повторю те, що часто пишу/говорю, важливо як розпізнавати російську дипломатичну гібридність, мімікрірующую під різні словесні форми, а й мати альтернативу - чітку позицію, підкріплену реальними оборонними можливостями.
Олеся Яхно, політичний експерт
