На початку місяця ми писали про Олешки і закінчили питанням, на яке тоді не було відповіді: хто відкриє коридор, якщо не можуть ні ОБСЄ, ні Червоний Хрест. Тепер відповідь є. З ночі на вівторок у районі міста замовкає зброя, а за кілька днів туди мають заїхати їжа й ліки і виїхати люди. Домовитися вдалося через Вашингтон.

Новина добра. І дуже незручна для Кремля, бо показує те, що Москва місяцями заперечує: тишу можна погодити за кілька днів, якщо Росія цього хоче.

У самих Олешках, за даними Лубінця, лишається до 2 тисяч людей, а в громаді й сусідніх селах – близько 6 тисяч, серед них до 200 дітей. Наземні поставки їжі давно зупинилися, дороги заміновані, продукти туди закидали дронами українські морпіхи й нацгвардійці. Україна раніше пропонувала вивезти всіх охочих за один день під режим тиші. Росія відмовила.

За ці тижні не змінилося нічого, крім того, хто попросив. Місто те саме, люди ті самі, українська пропозиція та сама. Змінився адресат. Білий дім повідомив, що перемир'я в Олешках погодила перша леді США Меланія Трамп, яка вже понад рік працює з обома сторонами над поверненням дітей і має там налагоджений канал. Того ж вечора Генштаб ЗСУ і Герасимов оголосили припинення вогню з однієї й тієї самої хвилини. Зеленський пояснив, що домовлялися про це певний час і на різних рівнях, і прямо сказав, на що розраховує: що американське посередництво спрацює. Українські омбудсмани вели свою частину роботи тижнями, тож слово «раптом» тут не пасує. Але останнє «так» Москва сказала Вашингтону.

Чому саме йому, зрозуміло з календаря. У листопаді мають відновитися тристоронні переговори. Відмовити Києву Кремлю нічого не коштує, він робить це щодня. Відмовити Білому дому перед переговорами, коли американська адміністрація і так прислухається до російських аргументів, – шкода для власної позиції. Чи справді погодження в Олешках – частина ширшого розрахунку Москви перед листопадом, з відкритих даних не видно. Але поведінка Кремля від цього не стає менш промовистою: тиша для нього – подарунок конкретному адресату, а не обов'язок перед людьми, які сидять без світла й води.

Подивіться на механіку. Два генштаби, один час початку. Інженерна розвідка, безпечний рух гуманітарної колони, етапи евакуації. Ніяких попередніх угод про кордони, статуси, гарантії, санкції. А саме таких угод Росія вимагає, коли йдеться про припинення вогню на всьому фронті: спершу домовимося про все, потім зупинимося. Олешки показують, що черговість можна поміняти. Наказ «не стріляти» в армії віддається за добу. Довгою є тільки пауза, поки в Кремлі вирішують, кому і навіщо його віддати.

Зеленський пропонує саме таку черговість, тільки на всю лінію фронту: зупинитися там, де стоїмо, і вже тоді говорити про умови завершення війни. У Москві цю пропозицію досі подають як нездійсненну. Херсонський напрямок зараз перевіряє її в малому масштабі.

Операція ще не почалася, і зірвати її можна будь-якої хвилини: міни лишаються мінами, а досвід попередніх «тиш» не надто обнадійливий. Тому радіти зарано, а фіксувати вже час.

Для України тут конкретна користь. Кожна локальна тиша, погоджена через Вашингтон, – документований прецедент. На листопадових переговорах на нього можна покласти палець: ви вже зупиняли вогонь за наказом, без жодних передумов. Зробіть те саме на всій лінії.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”