Кір Стармер іде. 22 червня премʼєр Британії оголосив, що складає лідерство в лейбористів і залишає уряд – лишаючись премʼєром доти, доки партія не обере наступника. Висування кандидатур стартує 9 липня й має завершитися до 16-го; якщо зʼявиться конкурент, нового лідера оберуть до 1 вересня, якщо ні – усе станеться швидше.
Для України тут одразу виникає нервове питання: а що з підтримкою? Британія – один із найпослідовніших союзників, і зміна людини на Даунінг-стріт завжди тривожить. Але річ у тім, що в Лондоні змінюється премʼєр, а не сторона.
Беззаперечний фаворит – Енді Бернем, колишній мер Великого Манчестера. 18 червня він виграв довибори в Мейкерфілді майже з 55% голосів і повернувся в парламент, а отже, став формально прохідним на крісло премʼєра. Після того як Вес Стрітінг зняв кандидатуру на його користь, цілком імовірною стає «коронація» без конкурента; Eurasia Group орієнтовно називає 18–19 липня датою вступу на посаду.
Що Бернем означає для України – видно не з програмних заяв, а з того, що він уже робив. Ще 2023 року він разом із мером Ліверпуля заснував мережу Unbroken Cities – на прохання мера Львова Андрія Садового, щоб допомагати українським містам із реабілітацією поранених. У квітні цього року приймав у Манчестері українських мерів, серед них Садового й мера Бучі. Великий Манчестер за його каденції визнав Голодомор геноцидом. Це не випадковий союзник, який щойно дізнався про Україну з новин.
І це, власне, головне. Британська підтримка України ніколи не трималася на одній людині – вона тримається на міжпартійному консенсусі, який пережив уже кількох премʼєрів поспіль. Зеленський відреагував на відставку Стармера; Макрон подякував йому за відданість «Коаліції рішучих»; фон дер Ляєн – за внесок у безпеку ЄС та України. Стармер іде не як людина, що завела країну в зовнішньополітичний глухий кут, а як премʼєр, якого зʼїла внутрішня політика – економіка, борг, тиск правих популістів із Reform UK і падіння рейтингів до історичних мінімумів.
І ось тут справжній ризик – не той, якого бояться. Він не в тому, що Лондон розвернеться спиною до Києва. Він у темпі. Бернем – ще не премʼєр, а його зовнішньополітичний досвід радше муніципально-символічний, ніж державний. Перші місяці його каденції майже напевно зʼїсть та сама внутрішня криза, що звалила Стармера. Підтримка України нікуди не подінеться, але темп і обсяг на якийсь час можуть просісти – поки новий уряд гаситиме пожежі вдома. Це робота на тижні переналаштування, а не розворот.
Для України практичний висновок простий. Зміна в Лондоні – не привід для паніки й не привід для розслаблення. Курс збережеться, бо тримається на консенсусі, а не на прізвищі. Але Києву доведеться активніше нагадувати про себе в перші місяці нового премʼєрства – рівно тоді, коли увага британського уряду буде максимально повернута всередину. Хороша новина в тому, що людина, яка найімовірніше очолить цей уряд, уже не один рік на ділі показує, на чиєму вона боці.
Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
