Декого тривожить питання, чи отримує він з їжі все необхідне для свого організму. Ми, безшерсті примати, - біологічні машини, які потребують не лише джоулів для якісної роботи. Нам потрібні вітаміни, мінерали, амінокислоти, жирні кислоти, усілякі пектини з геміцелюлозою. Як же цим всім себе забезпечити? Відповідь проста: харчуватися різноманітно.
Що відомо про правильне харчування
Якщо говорити про хімічний склад продуктів, нема двох однакових, всі різні: бульба багата калієм, цукор - фруктозою, сметана - ще чимось. Людині вигідно пхати до рота всяку їжу, щораз іншу, аби різні речовини потрапляли в організм у необхідній кількості. А тепер гляньмо, чи можемо ми цей процес пустити у вільне плавання.
Наше тіло мудре й саме визначає скільки нам пити рідини, коли ходити у туалет, як тепло одягатись і коли треба роздягатись. Саме ці відчуття спонукають нас діяти певним чином. Та чи є якась подібна регуляція харчової поведінки в нашому тілі? Чи можемо ми несвідомо вибирати їжу, яка даватиме нам все необхідне? І так, і ні...
Якщо свині давати бідний на білок корм, вона їсть його більше, щоб отримати необхідну дозу білка для свого тіла. А що там з людьми? Виявляється, люди, які переїдають, споживають білка стільки ж, як і стрункі індивіди. Все як у свиней... А ще білок ситний. Все ніби сходиться, але це все поки що на рівні гіпотези.
Наше тіло формувалось в час нестачі їжі. Той харч, який був доступний людині в ті часи, містив в собі мало калорій, але багато всякого корисно. І матінка Природа, конструюючи тіло безшерстого примата, вочевидь, мислила так: "вбудую я в нього непереборну тягу до калорій, знайде калорії - гарантовано отримає всі вітамінки..."
Але ми зі своїми жадібними до калорій генами попали у XXI століття, де все верх дном: їжа багата на калорії, але бідна на вітамінки.
Але не все так гладко в моїй історії, не все так однозначно...
Для того, щоб наш предок не зациклювався на одних корінцях, на одному виді плодів, щоб не вживав лише м'ясо чи рибу, природа вбудувала в нього якісь зачатки тяги до різноманітності в харчуванні, аби різні речовини з різних продуктів потрапляли в організм. Наситившись їжею з одними смаковими властивостями, нам хочеться чогось іншого.
Матуся-Природа турбувалась не тільки про шлунок нашого предка, а й про його гузицю, спонукаючи його уникати пригод для неї. Вона вбудувала в нього страх до нового, аби не пробував пальчиком гостроту ікла тієї милої великої кішечки, щоб не ходив незвіданими стежинами і не пхав до рота невідомі ягоди - довше проживе. І от ми з цією вбудованою в нас неофобією тут, у XXI віці. Не пробуємо нові види дозвілля; не змінюємо роботу, з якої ні грошей, ні радості; не пробуємо нову їжу.
Люди постійно відмічають, що відкривать для себе нові продукти. Ні, не яйця тиранозавра, які ми їх змушуємо шукати у всіх супермаркетах міста, а щось зовсім прозаїчне, як, до прикладу, кефір. Ми навчились їсти певні продукти, полюбили їх і їмо з дня в день, з року в рік. Але є ілюзія різноманітності, а по факту ми їмо пару опцій: різні види білого борошна (білий хліб, пельмені, вареники, ватрушки); різні види цукру (мед, шоколад, варення); різні види обробленого м'яса (хамон, ковбаса, сосиски, шинка). І ми гадаємо, що то є різноманіття.
Ні, нам не треба їсти всі 100500 видів фруктів чи овочів. Нам треба долати свою неофобію і пробувати нове, знаходити те, що подобається, щоб урізноманітнити своє харчування. Поганий той ЗОЖ, який вертиться довкола декількох "правильних" продуктів; файний той ЗОЖ, який дозволяє їсти всяку їжу, це і смачно і корисно.
Віктор Мандзяк, фітнес-тренер, нутриціолог
