Про потепління українсько-американських відносин зручно говорити мовою вражень, проте липень 2026 року дав достатньо матеріалу, щоб перейти до мови індикаторів. Індикатор відрізняється від настрою тим, що його можна перевірити і виміряти. За останні тижні таких перевірюваних сигналів назбиралося щонайменше п’ять, і лежать вони в різних площинах, від протокольної до промислової.
Саміт в Анкарі зафіксував, що особиста динаміка лідерів перестала бути головним ризиком
Перший індикатор має протокольну природу, але від того не менш важливий. Двостороння зустріч Дональда Трампа і Володимира Зеленського на полях саміту НАТО в Анкарі 8 липня пройшла в тональності, яка різко контрастувала з торішньою розмовою в Білому домі. Сам саміт закріпив за Україною статус контрибутора трансатлантичної безпеки, а союзники зафіксували зобов’язання виділити 70 мільярдів євро військової допомоги у 2026 році зі збереженням щонайменше такого ж рівня у 2027-му. Для аналітика тут важлива не так сума, як горизонт планування. Багаторічне зобов’язання означає, що підтримка перестала бути предметом щоквартального торгу.
Другий індикатор дав візит президента Зеленського до Вашингтона 28 липня. Формальним приводом стала церемонія прощання із сенатором Ліндсі Гремом, який помер 11 липня, за кілька днів після поїздки до України. Проте зміст візиту вийшов далеко за межі протоколу. Закрита зустріч в Овальному кабінеті тривала трохи більше години, за її підсумками український президент назвав пріоритетом антибалістику та стратегічну співпрацю з Америкою, а Білий дім оцінив переговори як позитивні та продуктивні. Того ж дня Сенат 86 голосами проти 12 підтримав процедурне просування санкційного законопроєкту Грема, причому Зеленський перебував у залі під час підрахунку голосів. Двопартійна більшість такого розміру є найкращим наявним вимірником того, що підтримка України не стала заручницею внутрішньопартійних розколів.
Ліцензії на перехоплювачі перетворюють політичну симпатію на промислове зобов’язання
Третій індикатор найбільш показовий, бо він майже незворотний у середньостроковій перспективі. В Анкарі Трамп погодився надати Україні право на ліцензійне виробництво перехоплювачів для систем Patriot, 15 липня в США стартувала процедура видачі ліцензії, а американський виробник цих ракет підтримав рішення. Досі такі ліцензії поза межами Сполучених Штатів мали лише Японія та Німеччина, тож ідеться про вхід України до дуже вузького технологічного клубу. Президент орієнтує на отримання ліцензій до кінця 2026 року, і саме ця тема була центральною на зустрічі в Овальному кабінеті.
Четвертий індикатор кількісний. Ініціативі PURL виповнився рік, до неї долучилися 29 держав, 26 членів НАТО і три країни-партнери, а сукупні внески сягнули 6,7 мільярда доларів і профінансували понад десять пакетів озброєння вартістю приблизно по 500 мільйонів доларів кожен. Найбільші суми внесли Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Канада та Швеція.
Середовище MAGA перестало бути монолітно антиукраїнським
П’ятий індикатор лежить у площині, яку легко недооцінити, і йдеться про зсув усередині консервативної інформаційної екосистеми. Найгучніший кейс дала Лора Лумер, блогерка з майже двомільйонною аудиторією в мережі X, яка після приїзду до Києва 20 липня публічно визнала, що роками перебувала під впливом російської пропаганди, взяла інтерв’ю у Зеленського і почала аргументувати підтримку України через рамку America First. Показовим є навіть її допис про кашкети MAGA, у якому вона розповіла, що Трамп подарував Зеленському підписаний головний убір, і пообіцяла домогтися таких самих для української команди. Виглядає як анекдот, але функціонально це ритуал прийняття, символічне включення Києва до свого кола. Трамп поширив фрагмент її інтерв’ю у власній соцмережі, що замикає ланцюжок впливу від блогерки до Овального кабінету.
Також Лумер поширила і новий банер на стінах посольства України у США. Банер мав Трампівський вислів про «мир через силу» . Що не могла не помітити найпопулярніша МАГА-блогерка.
Схожу траєкторію демонструють й інші праві коментатори, тому мовиться радше про тенденцію, ніж про поодинокий випадок.
Всі ці тренди - результат системної роботи
Окремої уваги заслуговує інституційний вимір цієї динаміки. Значна частина переговорного треку останніх місяців, від розширення військової підтримки до спільних проєктів у виробництві озброєння, велася українською дипломатичною командою у Вашингтоні під керівництвом посла Ольги Стефанішиної. Сама вона 30 липня на пресконференції у Вашингтоні зазначила, що готувала план дій ще до приїзду на посаду і що нинішній результат відповідає задуманому. Для оцінки індикаторів це важливо, бо персональна політична тяглість у Вашингтоні є окремим ресурсом, який вибудовується досить важко та повільно.
Загальний висновок обережно оптимістичний. Сукупність сигналів свідчить не про емоційне потепління, а про структурне зближення, що спирається на інституційну, законодавчу і промислову інфраструктуру.
Богдан Попов, експерт АЦ "Обʼєднана Україна"
