Чому війна є виключно нашою проблемою, а не колективного Заходу

Чому війна є виключно нашою проблемою, а не колективного Заходу

Цілий тиждень український інформпростір наповнений образою і праведним гнівом. І спрямована то образа на друзів. І тішить вона ворогів.

Причому образа на колективний Захід, який нам винен, але не робить того, що хочуть українці, йде дуже часто навіть не від майбутніх євроскептиків, які будуть саботувати нашу інтеграцію в ЄС, і не від агентів Москви, а від лідерів громадської думки, які завжди вважалися орієнтованими на цивілізований світ. І цьому аплодують в Москві. І здивовано дивляться на це у Лондоні і Вашингтоні, хоч там і зберішають виваженість і дипломатичність у публічній площині. Бо поводять себе як дорослі.

То чи винен хтось щось Україні? Ні. Чи має Україна бути вдячна? Та звісно має. Ми на 90 відсотків зараз воюємо західною зброєю. І економічно виживаємо завдяки західній фінансовій допомозі. Важко уявити, де б зараз проходила лінія фронту без підтримки заходу. І який би рівень зубожіння був ви в українського населення. Який був би курс гривні. Ми б не сперечалися, дійде колись гривня до 40, а скоріш стояли би в черзі у обмінник, щоб купити хоч якись пом ятий долар за 400.

Це треба визнавати. І Захід, колективний Захід, робить це із власної доброї волі. Ми можемо скільки завгодно розповідати у Лондоні і Брюселі, що ми воюємо за західні цінності, і то буде правда. Але чи відчував би Захід фізичну загрозу від путіна? Навряд. То ми воюємо за західні цінності в Україні для себе. Щоб не пустити сюди руський мир. А не щоб він не дійшов до Парижу. То ж ми вирішуємо власну проблему, а не допомогаємо Заходу. І Захід допомогає, відчуваючи симпатію до нас.

Так, саме українці гинуть і страждають на цій війні. Але ж путін і напав на українців! путін напав на Україну і тому його напад то наша проблема. Не проблема французів чи британців.

Захід нам нічого не винен

Ми можемо скільки завгодно говорити, що після України путін би пішов на країни Балтіі, і це звучить яскраво, але не треба ставати жертвами власної пропаганди. путін нападає на слабих. І він бачив Україну слабкою. І він навряд чи наважився б напасти на НАТО. путін хотів відновити імперію і для того йому була потрібна Україна. А чи становила б потім ця імперія загрозу для Польші і Німеччини, то вже інше питання із зовсім не очевидною відповіддю. І це дуже гіпотетична розмова, яка навряд чи може привести до прийняття в теперішньому значущих рішень.

Захід нам нічого не винен. Навіть після будапештського меморандуму, який чомусь продовжують згадувати. Хоч юридично це абсолютно нікчемний документ. І морально навряд чи на Заході хтось відчуває провину за те, що забрав ядерну зброю у країни, де панує хаос і яка не може собі цього фінансово дозволити. Це як забрати пістолет із кімнати, де сидять маленькі діти. Навіть якщо за 10 років туди прийде злочинець, ви не будете корити себе, що тоді не залишили ту зброю дітям.

Захід допомогає Україні і українцям із власної доброї волі. Набагато більше, ніж допомагає іншим країнам. А українські біженці навряд чи відчувають себе в Європі так, як ті самі сірійці. Поки сірійці чи африканці живуть у таборах, в які навіть заходити страшно, українцям віддають 5-ти зіркові готелі в Ірландії і приймають у будинках як далеких родичів по всій Британії. І це треба сприймати як належне?

Реальність, вимоги та апеляції

Схоже, такий рівень допомоги ми стали сприймати як належне. Сприймати як належне фінансування, зброю, запрошення до ЄС. Все те, що Захід робить із власної доброї волі, побачивши у нас своїх, а не із якогось розрахунку. Тільки переорієнтація ЄС з російського газу коштувала йому 700 млрд доларів. І дуже мало саме економічних причин було то робити.

Так, ми стаємо полігоном для західної зброї. Але для нас це за щастя. Бо альтернатива – відсутність зброї. Бо ми можемо дозволити собі змагатися на виснаження із росією тільки тому, що за нами стоїть колективний Захід, економіка якого в 10 разів потужніша за російську. І саме тому бідкаються і ниють російські генерали.

Ми сприймаємо як данність допомогу і починаємо вимагати ще більшого. Наче нам всі винні. Ми хочемо, щоб американці ризикнули і пішли на ескалацію з росією, ризикнувши втягнути світ у ядерну війну. Так, ця ймовірність не буде 100 відсоткова, але навіть 10 відсотків ймовірності робить цей крок неприйнятним. Але ми голосно вимагаємо, апелюючи до наших проблем. Які чомусь просто зобов'язані вирішувати американці.

Це для Україні рівень 10 відсоткової ймовірності ядерної загрози не страшний, бо в нас і так війна. Але такої війни немає в Міссурі чи Каліфорніі. У Бостоні чи Майамі. То з якого переляку вони там мають ставити своє життя під загрозу? Із солідарності з нами? Бо щось винні українцям? Американці можуть співчувати долі української дитини, яка живе у війні, але це не означає, що вони тоді мають ризикнути життям власних дітей. Дуже дивно чекати від них саме таких кроків.

Не ставайте жертвами власної пропаганди

Вся допомога Заходу іде від доброї волі. Якої могло і не бути. Так, при адвокації на Заході ми маємо говорити, що то дуже вигідна інвестиція. Що витрачаючи мізер, США нашими руками прибиває росію і відбиває бажання Китаю нападати на Тайвань. Але будь яка інвестиція, це про співвідношення ризику і дохідності. І поки ризики для штатів мінімальні, мізерні, ця інвестиція виглядає привабливою. Але не вимагайте тоді піднімати ризики, бо тоді інвестиція вже стає дуже не цікавою і не виправданою. І це підриває такі чудові наші ж аргументи. Руйнує логіку.

І так, не плутаємо причини і наслідки. Захід вирішив підтримати Україну і це вдарило по росії. Але це не Захід вирішив вдарити по росії і тому спровокував путіна на напад, щоб через підтримку України послабляти Москву. Не плутайте. Перша теза – то реальність. А друга – то теорія змови із російської пропаганди.

Ми маємо пропогувати на Заході підримку України. Але не маємо права самі ставати жертвами власної пропаганди. Щоб повторити шлях путіна, який так часто повторював, що України не має і вона слабка, що сам у це повірив.

Для Заходу підтримка України – це добра воля і прояв солідарності. Вияв тих саме цінностей, за які ми і воюємо. Для україни ця підтримка – це питання виживання.

І нам точно ніхто нічого не винен. І коли хтось із доброї волі допомогає тобі, то найгірша річ – то сідати йому на голову і сприймати допомогу як данність. Нам дуже пощастило, що західні цінності виявились не порожнім звуком.

Коли ми просимо допомогу на Заході, ми маємо апелювати до спільних цінностей. І це має стати аргументом. Для допомоги. Але це не може бути аргументом для наших образ. Образ дитини, яка дуже щось хоче і вимагає, думаючи, що саме вона і її інтереси є центром всесвіту. Але ж ми дорослі і маємо знати, що це не правда.

Сергій Фурса, інвестиційний банкір

Головне