Чи є росія легітимним членом Радбезу ООН? Чому росія досі в ООН? Чому у керівництва ООН нема волі вигнати з організації країну, яка не виконує свої прямі статутні зобов’язання та взагалі підриває світовий порядок, провокуючи і підштовхуючи людство до третьої світової війни?
Запитань багато та нема відповідей на них. А якщо нема – значить таки комусь це вигідно.
Відповідь на перше запитання, чи є рф легітимним членом ООН на сьогодні на думку багатьох незалежних експертів – ні. росія не виконала всі передбачені в ООН процедури для підтвердження свого статусу правонаступниці СРСР:
По-перше, ні Верховна Рада РСФСР, ні Дума росії не голосували за ратифікацію Статуту ООН. А країна, яка не визнала у офіційний спосіб статут організації та її цілі, не може бути її членом.
По – друге, передача листа в ООН від рф, що вона стає спадкоємицею СРСР (а мало б бути правонаступницею), не достатньо для того, щоб стати членом ООН, не кажучи про статус Постійного члена Радбезу ООН з правом вето. ООН у свою чергу жодним легітимним чином не підтвердила цей статус. Не було розгляду заявки рф на членство в ООН на Радбезі ООН, де 9 з 15 членів сказали б “так” членству рф, а це означає, що не було формальної рекомендації цього органу Генеральній Асамблеї ООН розглянути це питання. Не пригадую також, щоб це питання потім по процедурі виносилося на голосування в зал Генеральної Асамблеї, де за таке рішення мало б проголосувати дві третини країн-членів ООН. Але всієї цієї процедури не було. Тобто з формальної точки зору рф є не легітимним членом ООН по факту.
Право сили vs сила права
Комітет з повноважень ООН, який щорічно підтверджує повноваження делегацій від урядів країн – членів, що приїздять на чергові засідання сесії Генасамблеї ООН міг би поставити питання чи є легітимною делегація рф, що приїхала на чергову сесію від уряду країни, яка до цього часу не схвалила у правовий спосіб Статут ООН. Але цього чомусь не відбувається.
По-третє, Держдума рф у 2020 році внесла правки у свою конституцію де записала, що її Конституція є пріоритетом над нормами міжнародного права. Тобто росія таким чином фактично кинула виклик міжнародній спільноті, заявивши, що для неї її право тепер домінує над міжнародним, а значить і над статутом ООН.
По – четверте, прямим обов’язком постійних членів Радбезу ООН є стояти на сторожі миру та безпеки, а росія не тільки не запобігала війні, а взагалі сама її розв’язала – брутальну, неоімперську війну в Європі у 21 сторіччі і при цьому спокійно продовжує обіймати чинне місце в Радбезі ООН і повчати інших як треба себе поводити, або розповсюджувати кремлівську пропаганду, зловживаючи трибуною ООН. росія демонстративно підриває основи світового порядку, нав’язуючи право сили і сильного над силою права.
По-п’яте, росія використовує своє службове становище постійного члена Радбезу ООН та право вето для блокування спроб ООН повернути її в правове русло. Навіть не дивлячись на те, що майже дві третини країн-членів ООН прямим голосуванням в Генеральній Асамблеї ООН визнали росію агресором, винною у розв’язані агресивної війни і закликали її до виведення військ з території України, вона демонстративно відмовляється виконувати будь які рішення та настанови ООН та блокує їх, користуючись правом вєто.
Бюрократія з’їла політичну волю
Чому росія досі в ООН? Відповідь проста – нема політичної волі і бажання у керівництва ООН щось змінювати. А багатьом рядовим оонівським функціонерам з Секретаріату та міжнародних спеціалізованих установ ООН дуже не хотілося б щоб розпочиналися якісь реформи в організації, щоб змінювався усталений бюрократичний порядок, що гарантує їм всім високі річні статки, прогнозоване світле майбутнє та високе положення у суспільстві. Тут росія для них особисто і ООН певний стабілізуючий фактор.
А що робиться у світі, так це їх схоже вже й не дуже обходить, бо вони насправді вже далеко від нього відірвалися. І взагалі ж – життя бентежне. Не бачать наприклад функціонери ООН ознак геноциду росії проти українців у цій війні, хоча за відкритими джерелами офіційно лише в одному Маріуполі загинуло від рук росіян 87 тисяч цивільних українців, не бачать вони і поховань у дворах зруйнованих багатоповерхівок та братських могил по лісах та ярах, які лишилися після відступу російської армії.
Не чують заяв російських політиків про необхідність топити наших дітей у наших річках, знищувати наші міста разом з цивільним населенням, щоб поставити на руїнах свій прапор. Не чують закликів до знищення пари мільйонів активних українців, для упокорення решти населення, щоб взагалі зникло поняття українець і Україна. Не помітили вони і викрадення і усиновлення українських дітей у російських сім’ях і багато – багато чого іншого.
Ще одна дивина – в росію, яка є таким поважним членом ООН, чогось не дуже поспішають допускати всілякі міжнародні комісії і представників ООН хоча б до наших полонених. І нічого тій росії з цього нема, наче так і треба. А в Україну приїдемо залюбки, перевіримо пожуримо у доповідях на предмет дотримання міжнародних конвенцій та всіляких зобов’язань. Я вже не розвиваю тему спроб ООН зняти санкції з агресора.
Виходить так шановні, що вимагають тільки від тих, хто виконує і нічого зробити не можете тим, хто взагалі ігнорує ваші вимоги? Ви який порядок будуєте у світі панове відповідальні представники ООН?
Очевидно вже всім, що ООН хвора і негайно потребує реформ, а керівництво цієї організації має нарешті вийти із зони комфорту і почати вживати практичні кроки по припиненню війни в Україні, притягненню росії як країни агресора, що розв’язала війну, до відповідальності, хоча б через позбавлення її членства в організації, інакше зростаюча недовіра світової спільноти до цієї організації поховає її живцем, як колись Лігу Націй.
Руслан Осипенко, український дипломат, експерт міжнародник
