Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський написав у X те, що міністри зазвичай не пишуть: «Гей, Ілоне Маску, великий чоловіче, припини дискримінувати польських користувачів Starlink, бо ми можемо переглянути ті пʼятдесят мільйонів доларів на рік, які платимо тобі за твої послуги». «Великий чоловіче» – це не ввічливість, це відсилання. У березні 2025-го, коли Сікорський уперше публічно занепокоївся, що Маск може вимкнути Україні звʼязок, той відповів йому: «Помовч, маленький чоловічку».

Привід сварки вартий того, щоб його назвати вголос. Starlink має європейську зону роумінгу – тридцять шість країн і територій, де оплачений термінал працює під час поїздок без доплат. Польщі в цьому списку немає. Разом із Кіпром вона єдина країна ЄС за бортом, і для наявних клієнтів обмеження вмикається сімнадцятого серпня. Жодних пояснень компанія не дала. Міністр цифрових справ Кшиштоф Гавковський сформулював претензію просто: якщо SpaceX хоче працювати на польському ринку і заробляти на польських клієнтах, вона має ставитися до них однаково.

Тобто предмет спору – умови для польських туристів із терміналами в багажнику. А важіль, який виявився під рукою у Варшави, – військовий звʼязок української армії. Польща оплачує близько половини з приблизно сорока двох тисяч терміналів, які працюють в Україні: це управління підрозділами, робота розрахунків РЕБ, керування дронами. Сікорський майже напевно нічого не вимикатиме, і в Києві це розуміють. Але сама конструкція, за якої найзручнішою відповіддю на комерційну образу є натяк на українську оборонну спроможність, показує наше становище точніше за будь-який аналітичний звіт.

Під цим епізодом лежить ширший конфлікт. У травні Єврокомісія запропонувала зарезервувати частину спектра 2 ГГц за європейськими супутниковими операторами, що фактично обмежує доступ американських і китайських компаній. SpaceX відреагувала попередженням, у якому Україна згадана прямим текстом: нові європейські оператори здатні створити проблеми з перешкодами, зокрема для екстрених служб, які працюють в Україні. Ще в березні американська Федеральна комісія зі звʼязку пообіцяла дзеркальні заходи, якщо Європа піде цим шляхом. Брюссель відповідає, що має право посилювати власні спроможності. Обидві сторони мають рацію по-своєму, і в цьому регуляторному перетягуванні канату наш звʼязок – не мета, а розмінна карта.

Зеленський, до речі, працює з цією залежністю на тому рівні, де вона реально вирішується. Двадцять восьмого липня в Білому домі він просив Трампа домовитися з Маском про дозвіл використовувати Starlink над російською територією – щоб наводити дрони на пускові установки балістики, і подав це як часткову компенсацію дефіциту американських Patriot. Сьогодні над Росією діє геофенсинг: система працює в межах України та на окупованих територіях, але не в глибині ворожої країни. Трамп не відмовив і нічого не пообіцяв, а Маск від окремої зустрічі ухилився. Показово тут не те, чим це закінчилося, а те, що питання про далекобійні удари довелося вирішувати не через Пентагон, а через приватну особу, до якої треба шукати підхід.

Чесно про альтернативи, бо тут легко впасти в самозаспокоєння. Eutelsat зі своїм OneWeb справді може працювати в Україні й веде переговори з ЄС, але це шість сотень супутників проти кількох тисяч у Starlink, дорожче обладнання і менша щільність покриття. У січні Євросоюз увімкнув GovSatCom – механізм, який обʼєднує вже наявні супутникові потужності держав-членів, і Україну до нього запросили. Це корисно, але це не заміна: GovSatCom нічого не запускає в космос, він перерозподіляє те, що вже літає. Власне європейське сузірʼя IRIS² розгорнеться не раніше кінця десятиліття. Іншими словами, в межах цієї війни повноцінної заміни Starlink не існує, і будь-хто, хто обіцяє швидкий перехід, або не рахував, або продає.

Що з цього нам. Перше: критичну інфраструктуру, яка є комерційною послугою іноземної компанії, треба вести як окремий напрям державної політики, з профільним відповідальним і планом на випадок, коли послугу звужують. Це стосується не лише звʼязку – так само влаштовані хмарні сервіси, супутникова розвідка й частина ПЗ для планування. Друге: диверсифікація має бути частковою і негайною, а не повною і колись. Не «замінити Starlink», а вивести з-під єдиної точки відмови найкритичніші вузли – командні пункти, авіаційні комплекси, глибокі рейди – щоб втрата одного каналу не зупиняла операцію. Третє, і найнеприємніше: перестати бути темою чужих суперечок. Коли Варшава й Маск зʼясовують стосунки через ціну роумінгу, а важелем виявляється наш звʼязок, це означає, що ми не в перемовинах, а в порядку денному. Виходити з цієї ролі можна одним способом – платити самим за ту частину, без якої не воюємо. Дорого. Дешевше, ніж дізнатися ціну іншим шляхом.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”