Велика приватизація відновлюється: чому потрібна та які ризики під час війни

Велика приватизація відновлюється: чому потрібна та які ризики під час війни

Президент підписав закон 3137-IX, який дозволяє Фонду держмайна відновити велику приватизацію. Він з’явився у Раді наприкінці листопада минулого року, а ухвалений 30 травня 2023 р. І незважаючи на війну, у Фонді на велику приватизацію є плани.

Голова ФДМ Рустем Умєров розповідав про такі наміри:

  • підготовка об’єктів до приватизації становить 60-90 днів, тому виставляти великі збираються у другому-третьому кварталі цього року;
  • за результатами вже діятимуть в один з двох способів: приватизуватимуть, якщо буде попит, чи розвиватимуть підприємства задля подальшого залучення інвесторів, якщо попиту не буде.

Традиційно до бюджетів закладаються суттєві надходження від приватизації, але із виконанням планів завжди були проблеми:

  • 2021 р.: закладено 12 млрд грн надходжень, отримано 5,1 млрд грн. І це був рекорд з 2013 р.;
  • 2022 р.: закладено 8 млрд грн, отримано 1,7 млрд грн;
  • 2023 р.: закладено 6 млрд грн.

Поки велика приватизація на паузі, мала відбувається, і, згідно із даними ФДМ, з початку року відбулося 146 аукціонів. Трійка найдорожчих проданих об’єктів:

  • єдиний майновий комплекс державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ". Аукціон відбувся 17 січня. Ціна стартувала з 60 млн грн, було вісім учасників та перемогла пропозиція на 201 млн грн;
  • окреме майно Сторонибабського місця провадження діяльності та зберігання спирту ДП "Укрспирт". Аукціон відбувся 12 січня. Стартова ціна – 53,3 млн, два учасника та переможна пропозиція – 142 млн грн;
  • єдиний майновий комплекс державного підприємства "Західний експертно-технічний центр Держпраці". Аукціон відбувся 28 березня, стартова ціна – 37,297 млн грн, один учасник та переможна пропозиція – 37,597 млн грн.

Серед потенційних об’єктів великої приватизації маємо 26. Але "Азовмаш" під Маріуполем, який досі є в переліку, окупанти ріжуть на метал та розкрадають. Ще кілька підприємств у Донецькій, Запорізькій, Харківській, Миколаївській, Херсонській областях зараз у небезпечній близькості до передової.

"Ми - Україна" запитав у експертів, наскільки доцільною є велика приватизація під час війни та з якої причини її зараз розблокували?

Олег Пендзин, експерт Економічного дискусійного клубу:

– 21 червня розпочалася велика інвестиційна конференція щодо відновлення України. Це вже третя: перша була в Лугано, друга у Берліні, а зараз в Лондоні. В середині 2022 р. в Лугано привезли дуже амбітний проект на $750 млрд: відновлення та відбудова, прихід інвесторів. І результат нульовий, якщо не від’ємний, зацікавленості не було. Залякали інвесторів сумами, і на тому питання закрилося.

В жовтні минулого року у Берліні ситуація була іншою. Були обережні перемовини, стриманіші пропозиції. Орієнтація була більше на спілкування з країнами-донорами. В результаті домовилися на 18 млрд євро макрофінансової допомоги від Євросоюзу. Тоді ще американці пообіцяли через механізм Світового банку дати нам $10 млрд грантів.

Зараз Лондон. І під цю конференцію планувалося та відбулося розблокування приватизаційних процесів. Конференція розрахована на інвесторів, а не на донорів. Є амбітні пропозиції щодо нарощення загального обсягу видобутку енергоносіїв, планується вкладати великі кошти у ВПК.

Давайте піднімемося над споживацьким підходом: варто чи не варто щось продавати зараз у межах великої приватизації. Наша влада нарешті чітко усвідомила, що репарації – це питання не на одне десятиріччя. А відновлення України – це фінансування або бюджету України, який зовсім не має грошей, або донорських фондів, які створюються під кожну біду, як от підрив Каховської ГЕС. Основна стратегія зараз – знайти хоча б якісь, хоча б мінімальні стимули, щоб хоч якось та якісь гроші сюди завести. Якщо для цього треба розблокувати велику приватизацію, то так і є.

Це розрахунок не тільки на зовнішніх, а й на внутрішніх інвесторів. Любі варіанти відновлення України за любі гроші, з будь-яких джерел прийнятні.

Той обсяг збитків, що нанесений, вимагає величезних капіталовкладень. Віце-прем’єрка- міністерка економіки Юлія Свиріденко говорить, що за десять років у нас буде ВВП $1 трлн. Але це з розряду тих самих світлих ідей з Лугано. Нагадаю, що зараз ВВП $130 млрд. У 2021 р. ВВП був $200 млрд та тоді ми ледь вийшли на рівень 2013 р.

Україна не відновиться без грошей. Тому не варто розглядати приватизацію з точки зору доцільності та ринкової вартості того чи іншого об’єкту. Розглядати її треба з принципової позиції пошуку грошей для відновлення. У нас немає коштів для відновлення України. А ми маємо пам’ятати, що навіть після нашої перемоги росія нікуди з кордонів не дінеться, і ракети нікуди не дінуться. У України мають бути потужні та великі Збройні сили, які треба годувати, озброювати, підтримувати, потрібно надавати їм соціальні гарантії, робити їхню службу соціально привабливою. Без грошей це неможливо.

Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи:

– Велика приватизація зараз недоцільна. Не буде конкуренції серед інвесторів, навіть серед національного капіталу. Хоча, звичайно, можна продати і за три копійки. Нещодавно от продавали приміщення "Електронмашу" у Києві за 121 млн грн. Це ціна елітної квартири у столиці.

Резонів у запуску великої приватизації немає окрім того, що активи скуплять дешево, тоді як за них можна отримати значно більші гроші. Подивимося за бенефіціарами покупців і будемо тоді вже робити висновки про те, у чиїх інтересах це робиться.

Якщо ж не продавати об’єкти, а підвищувати привабливість для потенційних інвесторів – то це вже доцільно. Варто взагалі починати з того, що будь-яка приватизація – це не є наповнення бюджету. Це, у першу чергу, економічна політика. Вона полягає як у приватизації, так і у націоналізації деяких галузей. Так відбувається у розвинених країнах. Там держава входить у великі підприємства, щоб їх уберегти, у фінансові інституції, як це було у США у 2008 р. Потім держава, коли доцільності вже немає, продає.

Тобто процес динамічний, не однобічний. Це у нас люблять розповідати, що держава не є та не може бути ефективним власником. Це вже як дивитись. Я вважаю, що Україні слід націоналізувати таких природних монополістів, як обленерго та облгази. Вони мають бути у державних руках, щоб забезпечувати рівний доступ до мереж всім гравцям.

В межах економічної політики держава має зважувати на що у неї є, а на що немає ресурсу. Якщо у Фонду держмайна є купа промислових майданчиків, що простоюють, то організовуйте військові виробництва. Здайте в оренду, передбачте ресурс – в банках просто купа грошей і вони фактично не кредитують реальний сектор економіки, що є злочином під час війни.

От і розміщуйте на майданчиках виробництва озброєння, чи виробництва із забезпечення армії: швейні майстерні, продукти харчування. Нашу армію має максимально забезпечувати саме українське виробництво. Тоді ми не будемо витрачати валюту на закупівлі за кордоном. Також маємо розуміти, що деякі види озброєння нам ніколи не дадуть. Тому і варто задіювати простоюючі промислові майданчики, де вже є готова інфраструктура.

Олексій Кущ, аналітик аналітичного центру "Об’єднана Україна":

– В умовах війни велика приватизація може перетворитися на велику дурницю. Під час війни держава потребує інструментів антициклічної економічної політики, коли усе робиться всупереч природнім тенденціям ринку.

Природня тенденція ринку в умовах війни: закрити виробництво та вивести капітал з країни. Так вчиняє раціональний бізнесмен, який не обтяжений морально-етичними міркуваннями. Хочемо ми цього чи ні, але бізнес та ринок рухаються на підставі раціональних мотивацій, але не морально-етичних.

Тому держава й має проводити так звану антициклічну політику: коли бізнес скорочує робочі місця – створювати їх, коли зачиняє виробництва – відкривати їх і т.д. Це не буде такими ефективним, як ринково-ліберальна економіка, але в умовах війни іншого шляху немає. Альтернатива гірша: масове безробіття та економічна криза. Саме тому після Другої світової у Великій Британії уряд Клемента Еттлі націоналізував близько 25% економіки, у тому числі залізницю, вугільну, нафто-хімічну промисловість, транспорт, Банк Англії. Потім за часів Маргарет Тетчер приватизували.

Велика приватизація під час війни – це позбавлення держави інструменту проведення економічної політики. У нас держкомпанії фактично витягнули на собі війну: "Енергоатом" та "Укренерго" забезпечували електроенергією, "Укрзалізниця" перевозила вантажі та людей, "Укргазвидобування" видобувала газ, а Оператор ГТС його транспортував. Якщо уявити, що у нас були б приватні енергетика, залізниця та видобуток газу, все було б набагато гірше.

Інший момент пов’язаний із банальною вигодою продажу об’єктів. Жоден бізнесмен не продаватиме бізнес без крайньої потреби в умовах падіння цін на внутрішні активи. В умовах війни ціни на промислові активи тяжіють до нуля, ще й в Україні, де не працює система державних гарантій збереження активів у воєнний час. Відповідно, продати такі великі об’єкти, як, наприклад, Одеський припортовий завод (його планували виставити на приватизацію у 2022 р., - авт.), можна буде або за копійки, або тим бізнес-групам, які зможуть домовлятися із росіянами. Чи залучати росіян через якісь приховані бенефіціарні ланцюжки отримання від цього заводу профітів. Тобто, мати якісь гарантії, що по заводу не наноситимуть ракетні удари.

Обидва варіанти погані. Продати дешево підприємство, яке є флагманом нашої промисловості – це позбавити себе можливості ефективної приватизації після війни та отримання більшого доходу. Продати структурам із прихованими бенефіціарними зв’язками з росією – сумнівно з точки зору нацбезпеки.

Отже, єдиний варіант – зберігати флагмани у держвласності, за можливості завантажувати їх держзамовленнями, зберігати робочі місця та готувати до приватизації на етапі післявоєнної відбудови. Тоді треба буде спіймати хвилю капіталізації внутрішніх активів та продати об’єкти на гребні цієї хвилі.

Зараз отримаємо від приватизації копійчані доходи. Так звана велика приватизація принесе в кращому випадку кілька мільярдів гривень. У нас військовий та соціальній бюджети – це близько 200 млрд грн на місяць. Це 50 млрд на тиждень та 7 млрд на день. Якщо від великої приватизації отримаємо 3 млрд грн, то витратимо їх за 12 годин. Чи потрібно це робити? Мені здається, відповідь є очевидною.

Навіщо велика приватизація зараз? Тому що є велика кількість людей хочу купити за безцінь державні активи, які потім принесуть їм доходи. Маєш інсайдерську інформацію, приблизно розумієш строки завершення війни, загальну її динаміку та 1 млрд грн. Чому б не купити за кілька сотень мільйонів той же Одеський припортовий, щоб після війни не продати його вже за кілька сотень мільйонів, але вже доларів? Для покупців плюси очевидні, а саме вони і є основними лобістами цього процесу. У цих людей своя лінійка історичного часу, відмінна від нашої, бо навіть під час вони не відчувають особливого дискомфорту. Вони можуть приймати рішення щодо придбання, розуміючи, що продати вдасться не дуже скоро. Але сам підйом буде колосальним.

Нагадаємо, що раніше "Ми – Україна" розповідав про те, яких економічних збитків завдало знищення росіянами Каховської ГЕС.

Головне