Після включення Китаю в політико дипломатичні маневри довкола російсько-української війни в середині лютого 2023 року, з новою силою зазвучала теза про більшу "стратегічну автономію" Європи. Чому саме зараз, хто озвучив, хто підтримав і чим це нам загрожує?

Після повернення з Китаю на початку квітня Президент Франції Емманюель Макрон зробив кілька неординарних заяв про необхідність Європи боротися за свою "стратегічну автономію" та не втручання в конфлікти, які не становлять інтерес для неї, як наприклад можливий конфлікт довкола Тайваню. "Питання для нас, європейців, полягає в наступному: чи зацікавлені ми в прискоренні вирішення тайванського питання? Ні. Найгірше було б думати, що ми, європейці, повинні бути послідовниками в цьому питанні і пристосовуватися до американського темпу і надмірної реакції Китаю".

Це викликало хвилю критики з боку багатьох керівників демократичних держав на його адресу. Однак були і інші заяви, як от Президента Європейської ради Шарль Мішеля. Він вважає, що європейські лідери стають все більш прихильними щодо прагнення Президента Франції Емманюеля Макрона до "стратегічної автономії" від Сполучених Штатів.

США і європейська політика безпеки

Провокаційні зерна, як то кажуть, впали на підготовлений ґрунт. У ЄС в 2000-х роках активно велася дискусія про необхідність завершення реформ у Союзі. А саме у сфері безпеки та оборони, розглядали можливість створення "європейського НАТО" під назвою Західноєвропейський Союз. Панувала думка, що ЄС не може бути самостійним і самодостатнім утворенням без спільної армії для захисту зовнішніх кордонів Союзу. Але виникало питання, що робити з НАТО, та як на це реагуватимуть США, як основний воєнний союзник Європи. США негативно дивилися на такі ініціативи, розуміючи, що наявність самостійної фінансової та економічної політики Європи допустимі. Але самостійність у безпековій сфері призведе до розведення інтересів союзників у сфері політики і стратегії. А це неминуче призведе до стратегічної конкуренції та конфліктів у коаліції демократичних держав.

Окремі європейські держави, у першу чергу Франція, вважали, що НАТО є певним американським важелем тиску на спільну європейську політику. Це обумовило демарш самої Франції. Вона у 1966 році вийшла з військових структур НАТО. І лише через 42 роки у 2009 році повернулася до командних структур Альянсу. При цьому Франція та Німеччина лишалися локомотивами ЄС. Вони шукали шляхи для більшої самостійності від США і чекали слушної нагоди виходу з під їхньої парасольки безпеки.

Хід росії

Цю тенденцію на початку 2000-х добре розгледіли у Кремлі і активно включилися підтримувати самостійність Європи від США. Ідея була проста - розірвати Євроатлантичний альянс, послабивши його і в першу чергу США і НАТО. При цьому росія розіграла свою політику, експлуатуючи тему взаємодоповнюючих економік з ЄС, а також наголошувала, що і ЄС і росія є  сусідами на одному Євразійському континенті, які нікуди не подінуться.

Тому економічну взаємозалежність росія пропонувала трансформувати в створення єдиної системи колективної безпеки від Лісабону до Владивостоку, але без США і НАТО. Спільною точкою дотику було бажання відправити США з Євразійського континенту до дому.

росія, пропонуючи такий концепт ЄС розуміла, що поодинці європейські країни не зможуть їй протистояти. ЄС, як утворення є дуже демократичним, неповоротким, забюрократизованим, не солідарним об’єднанням. Тому вона зможе його переграти, впливаючи на його політику з середини через європейські країни-лобісти, надаючи таким російським фоловерам вигідні енергетичні контракти на постачання нафти, газу та ядерного палива та відтермінування у розрахунках за вже поставлені енергоносії.

Ще одним важелем впливу уже на ділові кола Європи був допуск європейських енергетичних компанії до розробки її власних нафтогазових родовищ та влаштування колишніх європейських політиків на високі посади у наглядові ради російських енергетичних гігантів. Таким чином росія купувала лояльність європейських політичних та ділових еліт. Європейці отримували дешеві російські енергоносії, на цій енергії виробляли більш конкурентні товари, росіяни отримували європейські інвестиції і технології, а потім купували європейські товари і повертали кошти знову європейцям. І цей алгоритм  ефективно працював без збоїв навіть після війни рф в Грузії і захоплення нею  Криму.

Що відкрило очі європейцям?

Ніщо не могло зламати цей алгоритм - лише повномасштабна війна. Яку розв’язала росія проти України, відкрила не всім, але більшості європейців очі на дійсну сутність російського режиму та його концепту. Через монопольну енергетичну залежність, підкуп і корумпування окремих європейських чиновників, Москва поставила їх майже у повну енерго залежність від себе і почала цю залежність використовувати. Як зброю проти самих же європейців.

Все це було можливо поки росія ховала свої істинні наміри. (Взяти реванш у Заходу, відновити Радянський Союз, розділити сфери впливу з США у світі, або підірвати його гегемонію через створення кількох центрів сили у світі). рф позиціонувала себе як демократична держава. Надійний постачальник енергоносіїв, який майже з 70-х років минулого сторіччя не порушував контрактних зобов’язань перед європейцями. Розв’язавши імперіалістичну війну в Європі, кинувши виклик системі міжнародного права, об’єднаному Заходу,  росія остаточно дискредитувала себе і перетворилась з супер держави на країну ізгоя і маргинала. Яка вже не спроможна впливати на перебіг світових процесів. Але передала естафету Китаю, який зміцнився і  також виступав проти гегемонії однієї нації у світі.

Зміцнілий Китай

У  цей час Китай цілеспрямовано працював над розбудовою своєї промислової, енергетичної, торговельної та інфраструктурної бази. Демонструючи світу все нові економічні успіхи і не включався активно ні в які союзи і альянси. Накопичуючи свій економічний і міжнародний потенціали. З 2013 року на міжнародній арені з’явився зміцнілий Китай, який запропонував світу свою концепцію "Спільнота єдиної долі людства". Економічна складова концепції передбачала запуск ініціативи "Один пояс один шлях". Який відроджував торговельно-економічні стосунки між країнами різних континентів  і мала історичну назву "Шовковий шлях".

Ця ініціатива мала б сприяти поступовому втягуванню великої кількості країн світу в багатосторонню торгівлю. Яка б давала зиски від неї кожному новому члену, а також зміцнювала домінуючу роль Китаю в організації. У тому ж 2013 році Китай підписує з ЄС План стратегічного співробітництва до 2020 року. (94 ініціативи з питань миру, безпеки, розвитку та культурних обмінів). Мета - спробувати вибудувати стосунки з найбільшим ринком збуту своїх товарів та впливовими світовими гравцями, якими були європейські країни. Однак різниця у підходах європейців та китайців стримувала їхнє зближення.

Протиріччя між Піднебесною та ЄС

Європейці прагнули укласти Всеосяжну інвестиційну угоду. (2013 початок перемовин, 2020 завершення перемовин). Яка б вирішила питання врегулювання торговельного дисбалансу на користь Китаю, який постійно зростав. Китай же прагнув укласти угоду про вільну торгівлю з ЄС. Такі угоди він розглядає, як захист від антидемпінгових розслідувань, якими європейські країни захищають свої ринки.

З точки зору європейців Китай не йшов їм на зустріч у питаннях нерозповсюдження ядерної зброї та ядерної безпеки. А питання про права людини, розглядав як втручання у свої внутрішні справи. Європейці ставили питання щодо можливої співпраці у регіонах Центральної Азії, Близького Сходу, Південно Східної Азії, Африки, Сирії та Афганістані. Але Китай згідно своєї стратегії прагнув домінувати саме у цих регіонах. І не бажав бачити там ніяких  європейських конкурентів, а тим паче ЄС. Така незрозуміла ситуація для ЄС тривала аж до 2016 року. Далі вони змогли прийняти "Елементи нової стратегії ЄС по відношенню до Китаю". Де чітко визначили напрямки співпраці та свої підходи у роботі з оновленим КНР, що претендував на окремий полюс світової сили.

Серед напрямів співпраці були означені три наступні:

1. Права людини та міжнародне право (як напрямок на якому майже неможливо домовитись).
2. Співробітництво у сфері безпеки в ООН та глобальні питання зміни клімату (важко домовлятись).
3. Торгівля та інвестиції (можливо домовлятися).

Чи не запізно прийшло розуміння до Європи

Європейці часто скаржилися, що вони з Китаєм по багатьох темах мають різні підходи. Зокрема у баченні міжнародного права. Китай, на їхню думку, ставить свої національні інтереси частіше вище міжнародного права. Нав’язує свої правила у сфері інвестицій (віддає перевагу кредитам під державні гарантії, а не прямим інвестиціям). Орієнтується на країни європейської периферії, або ослаблені економічно європейські країни, що потребують фінансової підтримки. Натомість у розвинених європейських країн скуповує технології, або обмінює їх на доступ до китайського ринку, тим самим розраховуючи на фрагментацію ЄС і реалізацію в Європі власних інтересів. При цьому європейським компаніям складно пробитися на китайський ринок. Таким чином цілісний солідарний ЄС для зміцнілого Китаю менш цікавий і більш небезпечний у своїх вимогам, тому він віддає перевагу роботі з окремими європейськими країнами на двосторонній основі.

Усвідомлення цих реалій прийшло до ЄС лише у березні 2019 році, коли вони назвали Китай офіційно "системним суперником". А у травні 2021 року Європейська Комісія оголосила про плани зменшення залежності від Китаю в стратегічних сферах економіки. Того ж місяця не забарилося рішення Європарламенту, яким була заморожена ратифікація Всеосяжної інвестиційної угоди з КНР. Водночас Китай після саміту G-20 на о.Балі (Індонезія) 15-16 листопада 2022 року офіційно оформив свій статус другого полюсу світу. І разом з США активно включився в політико-дипломатичні маневри на світовій арені.

Активізація Китаю на міжнародній арені

Не враховувати такі зміни в ЄС вже не могли. Мюнхенська конференція з безпеки (17-19.02.23) стала китайським бенефісом. На ній з'явився колишній міністр закордонних справ Ван І і провів низку зустрічей з керівниками європейських країн. А також презентував позицію Китаю з безпекових питань. Китай запропонував свій позиційний матеріал, як досягти миру в Україні, що створило альтернативу плану розробленому Україною та її західними партнерами. Після чого Китай здійснив два красномовних візити в Москву - Голови КНР Сі Цзіньпіна (20-22.03.23). Вже після отримання путіним ордеру на арешт (18.03.23) від міжнародного кримінального суду та міністра оборони Китаю Лі Шанфу (16-19.04.23). Обидва візити це своєрідний сигнал США і Заходу. Що політична і військова кооперація росії та Китаю буде поглиблюватися. Хоч поки що і номінально, але у разі продовження тиску Заходу на Китай, вона у терміновому порядку може бути наповнена змістовними речами у сфері безпеки. Конфронтація між Китаєм та США почала набирати обертів.

 Макрон і Урсула фон дер Ляйн у Китаї

На цьому тлі та на фоні триваючою в Україні імперіалістичної війни росії 5-8 квітня 2023 року до КНР з державним візитом вирушають Президент Франції Емманюель Макрон та Глава Європейської Комісії Урсула фон дер Ляйн. Візит виявився яскравим за формою і за змістом.

Китай переграв європейців і по формі і за змістом. Спочатку він по формі розділив протокольні підходи до ЄС та Франції, продемонструвавши зовсім різні ставлення до їхніх представників, але вони повністю відповідали китайській концепції розбудови стосунків з ЄС, описаній вище. До ЄС і його представниці Урсули фон дер Ляйн було продемонстровано стримане офіційно прохолодне ставлення, а до Президента Франції пана Макрона, як до бажаного, дорого гостя, країни постійного члена Радбезу ООН, власниці ядерної зброї, провідної країни ЄС. Як кажуть, чого не зробиш заради тієї фрагментації ЄС?

Чим звабили Макрона?

Макрону було приділено надзвичайно високу увагу, на його честь проведено парад, а Сі Цзіньпін кілька разів мав з ним багаточасові приватні бесіди. Китай підіграв Макрону, який прагнув продемонструвати лідерські позиції Франції в Європі та свої особисті, як успішного перемовника. Китай все це зрозумів, підхопив і забезпечив йому це на найвищому рівні. Як вишенька на тортику були низка комерційних угод, які підписали з французькими компаніями в Китаї. Натомість Китай зміцнився  у правильності своєї стратегії спрямованої на фрагментацію ЄС – а саме у необхідності продовжувати зміцнювати двосторонні стосунки з європейськими країнами і триматись поодаль від прямої кооперації з ЄС, як спільним угрупованням європейців.

Частина заяв, які були зроблені у ході візиту, що відбувався напередодні нашого можливого контрнаступу стосувалися й України напряму. Сторони у ході візиту погодилися "запобігати ескалації конфлікту", а це, мабуть, не контрнаступати, щоб уникнути ескалації і дати росії зберегти за собою окуповані українські території.

Друга не менш цікава політична заява, в якій Китай підтримав "стратегічну автономію" Європи. А це вже пряме заохочення європейської самостійності, вихід її з під безпекової парасольки США, розірвання євроатлантичних зв’язків, що зруйнує коаліцію демократичних держав, яка стоїть за плечима в України і підтримує нас у війні проти росії. Це дивним чином збіглося з побажаннями Китаю сформульованими у позиційному матеріалі щодо врегулювання "української кризи" - відмовитися від ментальності холодної війни, блоковості (НАТО ліквідувати), припинити бойові дії і відновити переговори, що означає у нашому випадку залишити за москвою всі захоплені нею території в Україні і довго-довго вести перемовини, щоб дати рф перепочити, а потім знову відновити свої захоплення і руйнування в Україні.

Що надалі буде робити Пекін

Ще один цікавий висновок, до якого вочевидь прийшов Президент Макрон, намагаючись домовитися з КНР про політику зниження ризиків між Європою та КНР, що Європі не варто втручатися в можливий конфлікт довкола Тайваню, а слід вести свою більш самостійну від США політику. Це шокувало тайванців, розчарувало багатьох у демократичному таборі і більш ніж переконаний, що було з розумінням та приємністю сприйнято у Пекіні.

Зміцнілий Пекін фактично перехопив геополітичну ініціативу послабленої війною Москви, а саме протистояти об’єднаному Заходу, гегемонії США в світі, шляхом відокремлення від них Європи, і з подальшою її фрагментацією та створенням колективної системи безпеки на Євразійському континенті, де Китай виступатиме гарантом цієї безпеки.  

З огляду на зазначене, заяви Макрона, зроблені ним після візиту до КНР, якраз і ведуть з одного боку до фрагментації і послаблення ЄС на фоні зростаючих геополітичних ризиків протистояння демократичного табору країн та країн з персоналістськими режимами, з іншого боку підтверджують правильність обраної Китаєм тактики співпраці з ЄС, розвивати двосторонні стосунки з окремими периферійними європейськими країнами, пропонуючи їм можливість заробити на співпраці з Китаєм, а ключовим європейським країнам пропонувати зміцнювати їхній статус та престиж, допускаючи їхній бізнес до безмежного китайського ринку.

Китай усвідомив, що слід продовжити працювати над послабленням Євроатлантичного альянсу, стимулюючи стратегічну автономність Європи, бо у разі програшу у війні росії, цей альянс може загрожувати інтересам КНР. У теперішній час КНР уточнив для себе позицію Європи, знає позицію Москви, руками Бразилії починає збирати інших прихильників табору китайського миру у більш потужний кулак, щоб їхній голос зазвучав на всіх міжнародних площадках більш потужно, а країни, які коливалися, або утримувалися раніше висловлюватись, тепер мали бразильсько-китайську платформу, до якої можливо приєднатися, без політичних наслідків. За принципом - все одно як, аби не так, як бажають США та колективний Захід.

Дуже короткі висновки

В умовах зростаючого біполярного протистояння між США та Китаєм Європа безумовно може погратися в більшу самостійність, але це скоріш за все буде схоже на гру в російську рулетку. Може так статися, що буде втрачено не тільки ЄС, а взагалі доведеться прилаштовуватися під "нові  цінності", які наполегливо запропонують європейцям їхні учорашні опоненти чи майбутні переможці протистояння двох світів. Усі політики демократичного табору мають усвідомлювати особливість історичного моменту і розуміти, що зараз сила Заходу в його єдності, у солідарності ЄС, посиленні Євроатлантичних зв’язків, які слід зміцнювати, щоб вижити. Перемога ж України у війні, яка сьогодні є вістрієм списа об’єднаного Заходу, забезпечить це зміцнення та відновить порушені норми міжнародного права.

Руслан Осипенко, український дипломат, експерт міжнародник