17 березня Палата досудового провадження ІІ Міжнародного кримінального суду видала ордер на арешт президента росії владіміра путіна у зв'язку із ситуацією в Україні. Компанію кремлівському диктатору склала з аналогічним орденом склала марія львова-бєлова, яка займає відверто фантасмагоричну в російських умовах посаду “уповноваженої президента російської федерації у справах дитини”. Цю “солодку парочку людожерів”, які неодноразово на камеру ділилися подробицями своїх злодіянь, підозрюють у скоєнні воєнного злочину через незаконну депортацію та переміщення дітей з окупованих районів України до росії (щонайменше з 24 лютого 2022 року – початку широкомасштабної російської агресії).

“А вам не здається, що ваше місце біля параші?”

На росії рішення Міжнародного кримінального суду справило ефект бомби, що розірвалась. Причому як мінімум – термоядерної. Другу добу всі російські пропагандисти, а також офіційні особи волають, що рішення суду для росії “не мають жодного значення, зокрема з правового погляду”; “рецепти” на арешт, що виходять із Міжнародного суду, є юридично нікчемними”; “росія не є учасником Римського статуту Міжнародного кримінального суду і зобов'язань за ним не несе” і взагалі треба жахнути по країнам, які спробують заарештувати президента росії, ядерною зброєю. Останнє твердження взагалі є чудовою ілюстрацією розумових здібностей (точніше їх відсутності) пропагандистів, адже це “жахання” буде безпосередньо й по путіну.

Насправді, ця істерична хвиля дуже показова. Особливо якщо подивитися на неї через призму стадій прийняття неминучого: заперечення, гнів, торг, депресія та прийняття. Єдина відмінність – росіяни фактично поєднали другу, третю та четверту стадії в одну. Однак у кінцевому підсумку все ріно буде відповідальності та покарання. І вони це чудово розуміють. Бо росіянам не лише прямо вказали на їх місце – і воно, враховуючи їх любов до блатної романтики, знаходиться десь біля параші, але й дуже прозоро натякнули, чим все закінчиться.

росіяни вже не зможуть сказати, що просто виконували накази

Є ще один важливий момент. І без історичних паралелей тут не обійтись. Як відомо, під час процесу у Нюрнберзі нацистські злочинці обрали просту, але достатньо ефективну лінію захисту – на всі звинувачення вони відповідали, що просто виконували накази вищого керівництва. Вислів "Befehl ist Befehl" ("наказ є наказ") став ледь не крилатим – і допоміг деяким злочинцям зберегти своє життя. Однак у випадку росіян ситуація буде іншою – ніхто вже не зможе сказати, що просто виконував накази свого божевільного фюрера, адже відсьогодні він – офіційно підозрюваний у скоєнні кримінальних злочинів. Тож багато хто з тих, хто кричить про юридичну нікчемність рішення, насправді потайки вже думає про те, як зістрибнути з цього "Титаніка", на який перетворилася поки що найбільша держава у світі.

Безпрецедентний прецедент

Безумовно, рішення Міжнародного кримінального суду не означає, що путіна обов’язково арештують. Попри те, що 123 країни ратифікували Римський статут, прецедентів затримання діючих лідерів держав ще не було. Тим більше держав, які мають ядерну зброю. Сьогодні складно представити як механізм, так і наслідки подібного арешту. Однак саме через це зазначене рішення – безпрецедентне по своїй суті – створює важливий прецедент. Причому відразу у кількох сферах.

По-перше, ордер на арешт має колосальне символічне значення. Як для світу, так і, власне, для росії. Зокрема, остаточно зруйновано міф про "могутність" та "недоторканість" путіна, а також його претензії на роль альтернативного глобального лідера. Тепер для всього цивілізованого світу він "викрадач дітей", а це страшний злочин, бо діти – це загальнолюдська цінність.

По-друге, путіна фактично "відокремили" від держави, вказали на нього як на звичайну фізичну особу, зруйнували ореол сакральності. А для частини фінансово-політичної "еліти" росії передали сигнал – думайте, з ким ви маєте справу, якою є його легітимність і чи не простіше вам позбутися – ні, не президента, а звичайного злочинця при владі.

По-третє, путін остаточно перетворюється на вигнанця, адже буде змушений обмежити географію та кількість своїх візитів. Їх і так було, м’яко кажучи, не дуже багато, а тепер взагалі залишаться одиниці – Китай, Білорусь, Іран та Північна Корея. Жодні інші цивілізовані країни (навіть ті, що входять в ОДКБ) навряд чи захочуть публічно мати з ним справи – за виключенням питань, пов’язаних із завершенням війни в Україні на умовах, які неодноразово озвучував президент Зеленський. 

І, нарешті, по-четверте. Публічний сигнал передали й самому путіну – про те, що ніхто не буде йти з ним на якісь "договорняки". Бо зі злочинцями говорять виключно у суді.

Що робити Україні?

Звичайно, хотілося б тихо-мирно сидіти на березі річки та чекати, доки повз нас пропливуть трупи ворогів. На жаль, ми всі розуміємо, що це неможливо. Тому поряд з героїчними зусиллями, які докладають Збройні сили України на полі бою, слід зосередитися на представлені додаткових доказів, які дозволять кваліфікувати відповідні дії путіна та його оточення як злочини проти людяності або геноцид. Необхідно також сприяти відкриттю справ щодо інших злочинів та злочинців, активізувати роботу зі створення Міжнародного трибуналу та, врешті-решт, постійно нагадувати усьому цивілізованому світу, що він має справу з ідейним послідовником біснуватого фюрера. І ставлення до нього повинно бути відповідним.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку