До початку повномасштабного вторгнення У 2021 р. в Україні лише через перевищення кількості померлих над кількістю народжених чисельність населення скоротилася щонайменше (тобто без урахування тимчасово анексованої території Криму, м. Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях) на 442,3 тис. осіб. Щоб уявити масштаби цих втрат зазначимо, що у м. Луцьк напередодні повномасштабної війни за інформацією Державної служби статистики України проживало 212,9 тис. мешканців. Тобто вдвічі менше ніж втрати населення у нашій країні лише за один рік. Той факт, що у 2018–2020 роках кількість померлих перевищувала кількість народжених вдвічі, а в 2021 році – у 2,6 раза, вказує на стрімке розгортання демографічної кризи в Україні ще до початку повномасштабного вторгнення.

За 2015–2021 роки чисельність населення країни скоротилася майже на 1,8 млн. людей. У 2021 році народилося 272 тисяч дітей, що вдвічі менше ніж щорічно народжувалось у перші роки незалежності країни. Рівень народжуваності в Україні є найнижчий серед усіх європейських країн. У розрахунку на 1 жінку у 2021 році припадало лише 1,1 народжень. У 2023 році буде набагато менше тоді як для простого відтворення населення, при якому чисельність населення принаймні не знижувалася б, необхідно, щоб цей показник був на  рівні 2,2 народжень на 1 жінку.

Економічна криза, яка доповнилася політичним напруженням і воєнним конфліктом на сході нашої країни, а потім й важкою епідеміологічною ситуацією з невизначеністю майбутнього зумовлювали значні демографічні втрати ще до початку повномасштабної війни.

Під час повномасштабної війни

Демографічна ситуація у країні стрімко погіршується. Жорстокість і масштабність російського нападу, тривалий характер війни матимуть наслідком величезну кількість загиблих не лише серед військових, але й цивільного населення. Велику кількість зниклих безвісті, незаконно вивезених українських громадян до рф. Отримати повну інформацію щодо втрат буде вкрай важко. Адже сюди необхідно додати випадки смертей через стрес, пов’язаний із війною, через неможливість надати або невчасно надану медичну допомогу, через порушення логістичних ланцюжків забезпечення хворих важливими для їх життєздатності ліками. А ще, через поранення, які зменшуватимуть тривалість життя, через психологічні травми тощо.

До демографічних втрат включають й біженців, які виїхали за межі України і не планують повертатися назад. Але на мою думку, це умовні втрати, адже збережено життя людей і завжди є ймовірність їх повернення в Україну. Сім’ї, які очікували на кінець пандемії Covid-19, щоб збільшити шанси народити здорову дитину, вимушені знову відкладати цю подію до закінчення війни. Для багатьох сімей це може виявитись нездійсненним. Дослідження показали, що й у розвинених країнах за благополучних часів відкладені народження не повністю реалізуються у подальшому житті жінки.   

Після війни

Після закінчення війни буде багато сподівань щодо зростання народжуваності завдяки дії  компенсаційного механізму, тим більше, що в історії є чимало таких прикладів. Підвищення дітородної активності обов’язково відбуватиметься (адже реалізовуватимуться відкладені народження), але стосовно того, чи зможе народжуваність піднятися принаймні до рівня 2012 року (це рік найвищої в незалежній Україні народжуваності перед російським вторгненням) існують сумніви, які посилюються низкою факторів.

Насамперед, велика кількість загиблих під час війни – загибель чоловіка або дружини стає непереборною перепоною для народження дитини (ще однієї дитини). До того ж загибель молодих чоловіків призведе до втрати потенційних партнерів для жінок. Високою є ймовірність зниження фертильності як у жінок, так й у чоловіків у наслідок впливу поранень, хвороб, стресу тощо.

В Україні поширюється практика планування сім’ї, що свідчить про відповідальне ставлення до материнства / батьківства і передбачає створення безпечного простору для дитини. А це вкрай складно здійснити в умовах зруйнованих поселень, зруйнованої інфраструктури і житла. До того ж передбачаються значні економічні труднощі, зниження рівня добробуту сімей, проблеми із працевлаштуванням, соціальними виплатами тощо.

Також варто згадати, що зараз в Україні у активному дітородному віці перебувають порівняно невеликі за чисельністю покоління народжених у середині та наприкінці 1990-х років, але малочисельні покоління не можуть забезпечувати велику кількість народжень, що об’єктивно стримуватиме підвищення народжуваності. Це є наслідком демографічної хвилі, яка виникла через соціально-економічну кризу у 1990-х роках. Зараз війна породжує нову хвилю,  змінюється статево-вікова структура населення, і наслідки цих змін відчуватимуться ще дуже довго.

Демографічні втрати у післявоєнний період залежатимуть від багатьох чинників. Серед яких й організація медичного обслуговування, й будівництво житла, й відбудова поселень. Також розвиток економіки і міжнародна допомога. Від того наскільки панівними будуть у нашому суспільстві такі цінності як справедливість, чесність, свобода тощо.

Аксьонова Світлана, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім.М.В.Птухи НАН України