Овальний кабінет цього разу зачинили для преси. Зеленський і Трамп говорили за закритими дверима, і сам вибір формату каже більше, ніж чергова спільна фотографія: сторони збиралися домовлятися, а не демонструвати.
З того, що президент оприлюднив після розмови, головне – ліцензії на виробництво перехоплювачів для «Петріотів». Звучить як технічна деталь, але це зміна логіки всієї співпраці. Три роки Україна просила постачань. Постачання – це чуже рішення: його ухвалюють у чужій столиці, за чужим бюджетним календарем, під чужі вибори, і призупинити його можна за одну ніч. Ліцензія на виробництво – інша річ. Це спроможність, яка залишається в тебе навіть тоді, коли політичний настрій партнера змінився. У реалістській логіці держава сильна не обсягом отриманої допомоги, а тим, скільки з отриманого вона здатна відтворити сама.
Тому й пріоритетом візиту Зеленський назвав протиракети та стратегічну співпрацю, а не нові пакети. Перехоплення балістики сьогодні фактично монополія Patriot, і саме тут в України найгостріший дефіцит. Ліцензія на перехоплювачі – спроба закрити найвужче місце не проханням, а виробництвом. Це продовження розмови, яка почалася ще на липневій зустрічі в Туреччині, тобто лінія, а не імпровізація.
Другий сюжет дня навіть цікавіший за перший. Зеленський виступав перед усіма ста сенаторами. Не перед профільним комітетом, не перед групою друзів України, а перед палатою цілком. Це робота не з людиною, а з інститутом. Адміністрації змінюються, президенти мають різні уявлення про те, що вигідно Америці, – а Конгрес ухвалює закони, які ці адміністрації переживають. Хто працює тільки з Білим домом, ставить усе на одну людину. Хто паралельно працює із Сенатом, будує другу опору.
Опора має конкретну назву: санкційний законопроєкт, який починав Ліндсі Грем разом із Річардом Блюменталем. Грем помер, у Вашингтоні цими днями з ним прощаються, і Зеленський вшанував його памʼять, назвавши справжнім другом України. Законопроєкт колеги тепер добудовують як його спадок – і це дає документу політичну вагу, якої раніше в нього не було.
Зміст теж показовий. Первісні пʼятсот відсотків мита проти покупців російської нафти й газу перетворилися на сто, а коло звузили до пʼяти найбільших імпортерів, тобто Китаю та Індії. Країни, які купують менш ніж пʼятнадцять відсотків річного російського газового експорту й реально скорочують залежність, виводять з-під удару. Автори свідомо обміняли радикальність на прохідність: краще закон, який ухвалять, ніж декларація, яка помре в комітеті. Це і є нормальна політика, хоч вона й розчаровує тих, хто чекав потужнішого удару.
Тут же – межа, про яку не можна мовчати. Компроміс із Білим домом полягає в тому, що президент отримує право призупиняти санкції; демократи домоглися хіба що обовʼязку повідомляти Конгрес і пояснювати кожне таке рішення. Отже, закон задає рамку, а не автоматизм. Трамп говорить про непоганий шанс ухвалення, але пропонує додати до тексту Іран і Хезболлу, що торг ускладнює. У Палаті представників спротив теж нікуди не подівся. Два з половиною десятки співавторів у Сенаті – це ще не голосування.
Третя тема, яку обговорювали найобережніше, – можливе повітряне перемирʼя, тобто припинення ударів у повітрі як перший крок, з яким можна виходити до Москви. Зеленський сформулював це стримано: важливо активізувати дипломатичний процес. Стриманість тут доречна, бо схожі пропозиції Росія вже відхиляла, і підстав вважати, що цього разу буде інакше, поки немає. Дипломатія в цій конструкції не альтернатива тиску, а його продовження: пропозиція про перемирʼя має вагу рівно настільки, наскільки за нею стоять санкції і далекобійні удари.
Що з цього Україні? Найближчі місяці дадуть два вимірювані результати, і судити за ними чесніше, ніж за тональністю заяв. Перший: чи перетворяться ліцензії на реальну виробничу лінію перехоплювачів на українській території – з термінами, майданчиком і грошима, а не з меморандумом про наміри. Другий: чи дійде законопроєкт Грема до підпису і в якому вигляді вийде з нього право на винятки. Якщо спрацює і те, і те, Україна вийде з цього року менш залежною від чужого політичного календаря, ніж заходила. Якщо не спрацює жодне – залишиться там, де була: з хорошими зустрічами і чужим рішенням про власне небо.
Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
