"Нафтогаз" відсудив у росії 5 млрд доларів у гаазькому суді. Агресор має заплатити за експропріацію активів НАК у Криму. Чого саме вимагала українська компанія та як росіян змусять платити?

Друга вагома перемога

Через судовий розгляд справи про надвисоку премію, сплачену колишньому керівнику "Нафтогазу" Андрію Коболєву, досі на слуху справа про позов НАК до "Газпрому" у Стокгольмському арбітражі. У лютому 2018 р. суд визнав порушення "Газпромом" договору про транспортування газу територією України на суму 4,7 млрд доларів. Тоді 2,1 млрд суд зарахували як взаємозалік: за отриманий але не сплачений "Нафтогазом" газ. А ще 2,6 млрд плюс відсотки (разом 2,918 млрд доларів) живими грошима російська компанія виплатила у грудні 2019 р.

Справа у Стокгольмському арбітражі тривала чотири роки, протягом яких суми вимог обох сторін зростали: максимальні становили 56,6 млрд доларів до "Нафтогазу" та 37,7 млрд доларів до "Газпрому". Але суд їх переглядав, відсіював, визнавав чи скасовував, то ж нарешті отримали 5 млрд доларів із процентами.

Чергові 5 млрд доларів, які Україні присудили 12 квітня цього року, – результат розгляду іншого позову в іншому суді. І тривав він довше, понад 6,5 років.

У жовтні 2016 року Арбітражний трибунал при Постійній палаті Третейського суду в Гаазі почав провадження у справі "Нафтогазу" проти росії, тобто вже не проти компанії, а проти держави, у зв’язку із втратою енергетичних активів у анексованому Криму.

Перебіг справи

Позивачами у справі стали "Нафтогаз" та його "дочки": "Чорноморнафтогаз", "Укртансгаз", "Укргазвидобування", "Укртранснафта", "Газ України".

Навіть виходячи із назв компаній, можна зрозуміти, про які саме напрямки та активи йдеться:

• судна, бурові платформи, транспортні засоби, обладнання;
• газопроводи, запаси у сховищах;
• спецдозволи на користування надрами та на розвідку у прибережній зоні.

Це дуже узагальнений перелік, в якому ховаються, зокрема, "вишки Бойка" – дві газовидобувні платформи, півтора десятки газових та нафтових родовищ, 1,2 тис. км газопроводів, понад чотири десятки газорозподільних станцій, інші бурові установки, окрім "вишок Бойка", Глібівське газосховище із запасами газу та інші вагомі, але не такі значні активи.

"У Криму, з точки зору "Нафтогазу", але й узагалі, ми втратили дуже багато. Але в першу чергу там ми втратили "Чорноморнафтогаз". Це була найкрупніша компанія у структурі "Нафтогазу". "Укргазвидобування" – це континентальний видобуток, а "Чорноморнафтогаз" – в основному шельфовий видобуток. Відповідно, втратили кілька бурових вишок, кожна вартістю кілька сотень мільйонів доларів", - описав найбільші втрати Олексій Кущ, аналітик аналітичного центру "Об’єднана Україна".

Позиваючись до росії, українські компанії посилалися на порушення нею двосторонньої угоди про захист інвестицій, укладеної у 1998 р. У ній, зокрема, йдеться про взаємний захист інвестицій. На першому етапі розглядали юрисдикцію арбітражу та відповідальність росії. Щоб підтвердити це знадобилося понад два роки – до лютого 2019 г.

Потім почалося визначення обсягу збитків. Станом на лютий 2019 р. у "Нафтогазі" їх оцінювали щонайменше у 5 млрд доларів. У червні того ж року було подано суму збитків на рівні 5,2 млрд доларів (з них 3,3 млрд – збитки "Чорноморнафтогазу").

До липня 2019 р. росія участь у розгляді принципово не брала, але після висунутих вимог змінила тактику та долучилася до участі. Зокрема сповістила про потреби Криму у газі на рівні 5 млрд кубів щорічно, це включно із виробництвом електроенергії (щоправда видобувала тоді 1,5 млрд кубів на рік)). Але альтернативної оцінки збитків не надала.

"Ускладнюючим фактором було і те, що "націоналізувала" наші активи начебто незалежна влада Криму ще до анексії. А також те, що росія в арбітражі заявляла, що наші основні активи у Криму – це спадок Радянського Союзу, а не нові інвестиції "Нафтогазу", - додав екс-виконавчий директор НАК Юрій Вітренко.

У лютому 2020 р. українська сторона уточнила суму збитків і з відсотками вона склала 8 млрд доларів. Напередодні повномасштабного вторгнення, у лютому 2022 р., суму уточнили втретє – і з відсотками вказали 10 млрд доларів.

Оцінити підвищення ставок можна за принципом "вимагай більшого". Але остаточне рішення арбітраж ухвалив, враховуючи справедливу ринкову вартість активів станом до анексії, і 12 квітня узгодив сплату росією 5 млрд доларів.

Як забрати гроші агресора?

Від росії реакція надійшла тільки у вигляді коментаря кремлівського речника Дмитра Пєскова. Він заявив, що ухвалу потрібно проаналізувати, щоб приймати рішення про подальші дії.

У "Нафтогазі" нагадали, що окрім компенсації, росія ще має покрити судові витрати. За поясненнями прес-служби компанії, якщо з власної волі вона не сплатить, вдаватимуться до примусового виконання. Посилаються при цьому на Конвенцію ООН про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (набрала чинності у червні 1959 р. та до неї доєдналися 162 країни). Тобто рішення арбітражу в разі відмови росії, будуть примусово виконувати за рахунок її активів в інших країнах.

Влітку 2022 р., коли арбітраж у Гаазі вже був на фінальній стадії розгляду і ми чекали на остаточне узгодження суми компенсації, про те, як стягнути гроші дуже поверхнево розповіли у юрдепартаменті "Нафтогазу".

"Ми абсолютно впевнені, що добровільного виконання арбітражного рішення від росії чекати не варто. Отже, на нас чекають кілька років виснажливої боротьби за арешт активів рф і їх реалізацію для покриття заборгованості", - розказала заступниця начальника юрдепартаменту НАК Ольга Іванів.

Деталі щодо стратегії примусового виконання не розкривали тоді й не розкривають зараз. Тому є причини, бо "Нафтогаз" не єдина компанія, що вимагає компенсації, але зацікавлена бути першою у своїх претензіях. В загальних рисах рішення арбітражу дає підстави через позови у державах, де є російські активи і які визнають Нью-Йоркську Конвенцію, вимагати його реалізації на умовах національного законодавства тієї чи іншої держави.

"Тобто зараз "Нафтогаз" може звернутися до будь-якої юрисдикції – держави, де є арештовані активи рф – і вимагати виконання цього арбітражного рішення. Шанси на отримання цих грошей в осяжній перспективі дуже високі, незважаючи на всі російські запобіжники та їхнє трактування імунітету держави", - пояснила радниця міністра енергетики Лана Зеркаль.

Вердикт щодо експропрійованих активів НАК винесено арбітражною палатою Постійного третейського суду (Гаазьким арбітражем) і є обов’язковим до виконання, але ще може бути оскаржений у національному суді, тобто в окружному суді Гааги. Саме так росія вчинила після присудження арбітражем 50 млрд доларів компенсації акціонерам ЮКОСа у зв’язку із банкрутством.

Окружний суд Гааги скасував рішення арбітражу у зв’язку із тим, що у третейського суду не було відповідної юрисдикції. Потім рішення окружного суду скасував апеляційний суд Гааги і справа пішла у Верховний суд Нідерландів, де її відправили на перегляд. Увесь цей розгляд тягнеться майже 20 років.

Але тим часом акціонери ЮКОСа реалізують рішення арбітражу та точково домагаються арешту російських активів в різних країнах. Адже за Нью-Йоркською конвенцією держава може відмовити у виконанні арбітражного рішення, що скасоване судом країни, де його винесли (ст. 5 Конвенції). Може, але на зобов’язана відмовити. Отже, шанси отримати гроші агресора від іншої держави, а не безпосередньо у агресора, є, навіть якщо росія затягуватиме.

Олексій Кущ нагадав, що окрім "Нафтогазу", "кримські" позови до росії є у багатьох структур. Як приватних, наприклад, щодо мереж АЗС (справа "Укрнафти" проти росії, за якою компанія відсудила 44 млн доларів у міжнародному арбітражі), так і державних, як справа Ощадбанку (паризький арбітраж присудив компенсацію від росії 1,3 млрд доларів, але її завернули в апеляційному суді і зараз вона на розгляді в касації).

"Насправді, маємо приклад несистемної політики. Має бути консолідація позовної політики в руках Мінюсту, - зауважив Кущ. - Всі держкомпанії, фізособи, юрособи мають надати йому довіреність для консолідованого позову. У позову від держави набагато більше шансів на позитивне рішення. Після виграшу такого позову, на держрівні домогтися стягнення вже заарештованих російських активів, отримати гроші та розподілити у черговості, визначивши її законом. Спочатку втрати населення  у зв’язку із майном та компенсацією за загиблих, далі вимоги держкомпаній, а потім корпоративні – приватних компаній. А зараз виходить так, що хто раніше став, того й капці. Є певний корпоративний піар. Відбувається паралельний розгляд великої кількості позовів, у них один предмет та забезпечення у вигляді заблокованих російських активів. Кожен хоче отримати якісь політичні, а можливо й фінансові бонуси".

Раніше "Ми - Україна" розбирався, на яких умовах Україна отримала кредитну програму від МВФ на 15,6 млрд доларів.