Україна разом із США, Європейським Союзом і країнами G7 готує Ukraine Prosperity Plan – програму післявоєнного відновлення на десять років, яка, за оприлюдненими параметрами, передбачає залучення до 800 млрд доларів публічних і приватних інвестицій. Проте головне питання не в сумі. Відбудувати зруйновані мости, електростанції і житло необхідно, але цього недостатньо. Потрібно фактично створити нову економіку. Довоєнна модель була сировинною: з України вивозили метал низького ступеня переробки, зерно і трудові ресурси. З такою моделлю неможливо забезпечити самодостатність економіки, віддати борги і мати ресурс для оборони країни. Вічно сподіватися на підтримку західних союзників не можна – у них зростають власні проблеми.
Україну все частіше порівнюють з Ізраїлем. Схожість не лише у відсутності багатих покладів нафти, а й у наявності постійної зовнішньої загрози. Для ізраїльтян ці обставини стали водночас викликом і поштовхом до особливої економічної активності. Свого часу резонансною стала книга Дена Сенора і Сола Сінгера «Країна стартапів», яка пояснила причини вибухового зростання стартапів в Ізраїлі.
Звідки береться ізраїльське диво
Автори називають чинники, які сьогодні особливо зрозумілі українському читачеві. Перший – армія з ліберальними, майже неформальними стосунками, де молодший офіцер звик ухвалювати рішення самостійно, а підлеглий може поставити під сумнів рішення командира, якщо бачить кращий спосіб виконати завдання. Служба і збори резервістів формують мережі довіри, з яких потім виростають команди засновників. Другий – суспільство, яке не таврує за невдачу. Третій – імміграція: у 1990-х роках до Ізраїлю переїхало близько мільйона вихідців з колишнього СРСР, серед них приблизно сто тисяч інженерів, які стали опорою технологічної галузі.
Результат – економіка, головним ресурсом якої є мізки. Ізраїльські інновації – це військові технології, кібербезпека, агро- і фудтех, фармацевтика, тобто галузі, які не потребують ні руди, ні нафти, ні чорнозему. За концентрацією технологічних компаній Ізраїль поступається хіба що Кремнієвій долині в Каліфорнії, а за кількістю стартапів на душу населення є світовим лідером. У 2025 році ізраїльські технологічні компанії залучили 14,6 млрд доларів, і країна стала четвертим у світі та першим за межами США центром венчурних інвестицій. Високотехнологічний сектор дає понад 18% ВВП і рекордні 58% експорту, а сукупні витрати на дослідження і розробки перевищують 6% ВВП – найвищий показник у світі.
Знання тут добре монетизуються. Сукупна вартість продажу ізраїльських технологічних компаній і їхніх виходів на біржу у 2025 році, з урахуванням угод щодо Wiz, CyberArk і Armis, сягнула близько 84 млрд доларів. Але класичним прикладом залишається Mobileye, яку у 1999 році заснували професор Єврейського університету в Єрусалимі Амнон Шашуа і підприємець Зів Авірам. Їхня система комп'ютерного зору для автомобілів стала основою технологій безпілотного водіння, а у 2017 році Intel придбав компанію за 15,3 млрд доларів. Ця угода довгі роки залишалася рекордною для країни. Показово, що покупець не вивіз технологію, а зробив Ізраїль штаб-квартирою свого глобального підрозділу автономного водіння.
Mobileye – також приклад зв'язки науки і бізнесу: компанія виросла з досліджень Єврейського університету, де трансфер технологій забезпечує Yissum – комерційна компанія, що повністю належить університету. Заснована у 1964 році, вона стала третьою такою структурою у світі. На її рахунку понад 10 тисяч патентів, близько тисячі ліцензійних угод і сотня компаній у портфелі. Ліцензії приносять університету роялті, а науковцям – мотивацію доводити ідеї до ринку.
Держава в цій моделі не керує інноваціями, а бере на себе частину ризику. Ізраїльське управління інновацій, що виросло з офісу Головного науковця, створеного у 1965 році, надає умовні гранти: їх повертають у вигляді роялті лише тоді, коли проект почав приносити дохід. Держава фінансує технологічні інкубатори, а справжнім проривом стала програма Yozma 1993 року. Уряд виділив 100 млн доларів на створення десяти венчурних фондів разом з іноземними інвесторами, взяв на себе до 40% капіталу і дав партнерам право згодом викупити державну частку. За 1991–2000 роки венчурні інвестиції в Ізраїлі зросли майже в 60 разів. Працює на технології і податкова система: замість базових 23% пріоритетні технологічні підприємства сплачують 12% податку на прибуток, а в периферійних регіонах – 7,5%. Пільги мають і інвестори в стартапи. Окремо діє Міністерство інновацій, науки і технологій.
Український фундамент уже закладається
В українській армії найефективнішими також є підрозділи, де сформувалася інша культура спілкування командирів і військовослужбовців. Ініціатива знизу там не губиться в ієрархії, і саме це дає поштовх інноваціям у військовій тактиці та вдосконаленню дронових технологій. Держава цей процес підхопила: у 2024 році Україна першою у світі створила Сили безпілотних систем як окремий рід сил, а кластер оборонних інновацій Brave1 з 2023 року видав понад тисячу грантів на 6,2 млрд гривень. Маркетплейс Brave1 Market уперше дав бойовим командирам змогу самостійно обирати техніку за бали, зароблені за підтверджені бойові завдання, і за перший рік підрозділи замовили її на мільярд доларів.
Не менш важливе спрощення правил для цифрового бізнесу. З 2022 року працює Дія.City – спеціальний правовий і податковий режим для ІТ-компаній. Він передбачає 5% податку на доходи фізичних осіб для спеціалістів, можливість сплачувати 9% податку на виведений капітал замість податку на прибуток, гіг-контракти та запозичені з англійського права інструменти для залучення інвестицій. Станом на жовтень 2026 року резидентами стали понад 4700 компаній, а за три квартали цього року вони сплатили 43,9 млрд гривень податків, майже вдвічі більше, ніж торік. Це переконливий аргумент: прозорі правила і помірні ставки не зменшують, а збільшують надходження до бюджету. За схожою логікою з січня 2026 року запущено Defence City – спеціальний правовий режим для оборонної промисловості.
Що потрібно зробити
Перший рецепт – свобода підприємництва. Інвестор зважає не лише на податки, а на передбачуваність правил, незалежність судів і захищеність від тиску контролюючих та правоохоронних органів. Без цього найщедріші пільги не працюють. Другий – робота з університетами. Позитивний приклад дає КПІ імені Ігоря Сікорського, де вже понад десять років діє інноваційна екосистема Sikorsky Challenge зі стартап-школою, бізнес-інкубатором, венчурним фондом і щорічним фестивалем інноваційних проектів. Цей досвід варто масштабувати і навчити провідні університети заробляти на власній інтелектуальній власності та частках у дочірніх стартапах, як це робить Yissum. Третій – власний аналог Yozma. Prosperity Plan уже передбачає спеціальні інвестиційні платформи, фонди і механізми розподілу ризиків. Логічно, щоб частина цих коштів пішла не лише на бетон, а й на державно-приватні венчурні фонди разом із західними партнерами.
Окремий ресурс – діаспора. Українці працюють у різних країнах світу, зокрема в провідних технологічних компаніях. Виклик для держави – створити умови, за яких запускати стартап в Україні буде вигідніше, ніж за кордоном. Поки що українські програмісти здебільшого працюють виконавцями для міжнародних компаній: експорт ІТ-послуг у 2025 році склав 6,66 млрд доларів і досі не повернувся до рівня 2022 року. Потрібен тренд, коли нові компанії реєструються і вільно почуваються саме в Україні. Потенціал показує Grammarly: сервіс заснували троє українців у Києві у 2009 році, сьогодні це американська компанія, але водночас і резидент Дія.City. Велику роль тут відіграють технопарки та інкубатори. Перший в Україні інноваційний парк UNIT.City у Києві вже має інфраструктуру і логістику для співпраці інноваторів і очолює Європейський хаб цифрових інновацій EUNITED, до якого входять 16 партнерів, зокрема університети. Такі майданчики мають з'явитися в кожному великому місті.
Залишаються і проблеми, які заважають українським стартапам. Валютні обмеження Національного банку України ускладнюють рух капіталу і виведення прибутку, Stripe в Україні не працює взагалі, PayPal – лише частково. Тому інвестори здебільшого вкладають не в українські компанії, а в їхні закордонні холдинги: в оборонних технологіях, за оцінкою керівника однієї з профільних компаній, так роблять 98% інвесторів. Певне полегшення дасть приєднання до Єдиної зони платежів у євро (SEPA). Відповідний законопроект Верховна Рада підтримала в першому читанні 10 листопада. Нині переказ у євро до країн ЄС коштує 0,7–1,5% плюс 15–25 євро фіксованої комісії, а в SEPA – від нуля до одного євро і проходить за секунди. Зволікати не можна: за пізнішої заявки діятимуть жорсткіші критерії, і запуск може відкластися аж до 2029 року. Втім, SEPA здешевить розрахунки, але не скасує валютних обмежень – це питання окремої лібералізації.
Зрозуміло, що головні процеси розгорнуться після завершення війни, коли прийдуть великі інвестиції і почнуть повертатися люди. Але готувати все це треба вже зараз. Ізраїль будував свою країну стартапів в умовах постійної загрози, і вона стала не перешкодою, а стимулом. Ізраїльська інноваційна спільнота відкрита до співпраці з Україною і охоче ділиться напрацюваннями, тож цим досвідом варто скористатися. Якщо Україна зробить ставку на мізки, а не на сировину, відбудова стане не поверненням до минулого, а стрибком у майбутнє.
Ігор Попов, експерт Українського інституту майбутнього