Коли FPV-дрони тільки почали масово змінювати поле бою, відповідь здавалася очевидною: якщо дрон керується радіоканалом, треба поставити достатньо потужний РЕБ і цей канал подавити. На певному етапі ця логіка справді дала величезний результат. Купольний РЕБ став одним із базових засобів виживання техніки, позицій і логістики. Але противник адаптувався — розширив спектр, почав змінювати протоколи, підвищувати завадостійкість, використовувати оптоволокно й автономні елементи. І сьогодні підхід «чим більше шуму в ефірі, тим краще ми захищені» стає дедалі менш універсальним.
Це не означає смерть РЕБ як технології. Навпаки, на мою думку, ми спостерігаємо смерть його найбільш примітивної моделі. Радіоелектронна боротьба переходить від постійного широкого придушення до системи, яка спочатку бачить і розуміє загрозу, а вже потім застосовує конкретний тип впливу. У цій моделі важлива не максимальна кількість ватів, а інформація, селективність, автоматизація та здатність швидко передати ціль іншому ефектору, якщо електронного впливу недостатньо.
Чому постійно «кричати» в ефір — не завжди найкраща стратегія
Будь-який активний засіб у радіоефірі залишає слід. У сучасній війні, насиченій РЕР, саме випромінювання може бути інформацією про присутність системи. Одночасно надмірний широкосмуговий вплив створює проблеми не тільки противнику: поруч працюють наші дрони, зв’язок, сенсори та інші системи. Чим щільнішим стає електромагнітне середовище, тим дорожчою може бути помилка, коли власний захист починає заважати власним засобам.
Тому майбутнє РЕБ — це керований вплив. Спочатку система має відповісти на кілька питань: чи є загроза, що саме ми бачимо, чи має вона радіоканал, чи можемо ми на нього ефективно вплинути і чи не створимо цим більше проблем власній системі. Лише після цього потрібна дія. Саме такий принцип дозволяє перейти від «електронної стіни» до інтелектуального soft-kill, який вмикається не просто тому, що комплекс може випромінювати, а тому, що в конкретній ситуації це найдоцільніший ефектор.
У Contra-Drone одним із прикладів цього підходу є D-JACK. Публічно про нього коректно говорити на рівні функції: система працює з окремими протоколами управління, зокрема ELRS, і створена для селективної протидії замість постійного широкого радіошуму. Деталі алгоритмів тут якраз не повинні бути предметом публічної дискусії. Важливіше інше: сам принцип показує, куди рухається РЕБ — від впливу на весь спектр до роботи з конкретно ідентифікованою загрозою.
Спочатку треба побачити, потім — вирішити, чим зупиняти
Інтелектуальний РЕБ не може працювати у вакуумі. Якщо ми хочемо застосовувати вплив вибірково, системі треба розуміти, що відбувається навколо неї. Тому наступна революція у counter-UAS, на мою думку, відбувається не стільки в передавачах, скільки у зв’язці сенсорів, C2 та ефекторів. Саме це зараз тестує НАТО у своїй ініціативі Layered Counter-UAS: радар або інший сенсор виявляє ціль, інформація потрапляє у командний контур, після чого система обирає найбільш відповідний засіб протидії.
У нашій архітектурі цю логіку можна показати на зв’язці SD100 - D-JACK - SKY GUARD 1. SD100 виконує сенсорну функцію і допомагає сформувати точну картину цілі. Далі, якщо її тип і канал управління дозволяють застосувати селективний радіоелектронний вплив, у роботу включається D-JACK. Якщо ж радіоелектронний метод для конкретної цілі не є достатнім або взагалі непридатний, має існувати наступний рубіж — фізичне перехоплення. SKY GUARD 1 у цій концепції є саме таким last-line ефектором, який не залежить від необхідності «переконати» електроніку дрона перестати працювати.
Це важлива відмінність від маркетингової концепції «наш РЕБ збиває всі дрони». Такого засобу не існує. Дрон на оптоволокні не реагуватиме на придушення каналу, як звичайний радіокерований FPV. Автономна система може зберігати частину функціональності після втрати зовнішніх сигналів. Тому сильна система захисту — не та, яка обіцяє універсальний ефектор, а та, яка швидко визначає, який із доступних ефекторів має найбільшу ймовірність зупинити конкретну ціль.
Soft-kill і hard-kill більше не повинні конкурувати
Довгий час у дискусіях про протидію дронам існувало штучне протиставлення: або РЕБ, або фізичне знищення. Але економіка сучасної війни підштовхує до зовсім іншої моделі. Якщо дешеву ціль можна нейтралізувати електронно — немає сенсу витрачати на неї дорожчий засіб. Якщо електронний вплив не працює — немає сенсу продовжувати збільшувати його потужність лише тому, що саме цей комплекс уже стоїть на позиції. Треба передати ціль іншому ешелону.
Цю логіку НАТО вже формалізує на рівні багатошарової системи протидії безпілотникам. Альянс описує окрему ланку такої системи як поєднання сенсорів, командного пункту та різних засобів впливу, які можуть не лише знищити ціль, а й передати інформацію про неї далі. Окремо НАТО наголошує на необхідності правильної економіки перехоплення: масові дешеві БпЛА не можна нескінченно відбивати непропорційно дорогими засобами. Це практично та сама задача, яку Україна вирішує на полі бою: спочатку використати найдешевший достатньо ефективний ешелон, а складніший ресурс залишити для тієї загрози, яку дешевший вже не закриває.
Тому D-JACK, SD100 і SKY GUARD 1 для нас важливі не як три окремі вироби. Їхня цінність — у самій послідовності виявлення - рішення - радіоелектронне придушення або фізичне перехоплення. У більшій екосистемі до цього ланцюга додаються РЕР, інші радари, класичний РЕБ, перехоплювачі. Саме так Contra-Drone дивиться на майбутнє C-UAS: не як на каталог пристроїв, а як на систему, де кожен засіб виконує свою економічно й технологічно виправдану частину задачі.
РЕБ майбутнього буде менш помітним, але значно розумнішим
Через кілька років хороший РЕБ, на мою думку, взагалі перестане бути для командира окремою категорією. Він буде одним із фонових ефекторів у системі протидронового захисту. Сенсори побачили ціль, алгоритми допомогли її класифікувати, система знає доступні засоби і пропонує найбільш раціональну відповідь. В одному випадку це буде селективний радіоелектронний вплив, в іншому — перехоплювач, у третьому — фізична система останнього рубежу. Оператору не потрібно буде вручну збирати цю логіку з п’яти різних екранів.
Саме тому майбутнє української РЕБ-індустрії я бачу не в гонці потужності. Звичайно, фізику неможливо скасувати і потужність залишатиметься важливою характеристикою. Але конкурентну перевагу дедалі більше визначатимуть сенсори, алгоритми, програмна архітектура, селективність і швидкість оновлення. Система, яка краще розуміє електромагнітне середовище, може використовувати наявний ресурс значно ефективніше, ніж система, яка просто випромінює більше.
Класичний РЕБ не помирає. Помирає ідея, що його достатньо самого по собі. На зміну їй приходить значно складніша, але й ефективніша модель: побачити, класифікувати, обрати правильний ефектор і лише тоді діяти. І саме ця логіка — інтеграція радара, інтелектуального soft-kill та фізичного останнього рубежу — є тим напрямом, у якому Україна вже сьогодні може пропонувати партнерам не окремий пристрій, а архітектуру майбутньої протидронової оборони.
Андрій Яковчук - співзасновник компанії-виробника засобів захисту для військових