Широкомасштабне вторгнення росії в Україну 2022 року актуалізувало питання про те, чи існують у сучасному світі реально такі речі як "правила гри" чи "міжнародне право", або все це не більше ніж теоретичні конструкти, непридатні для реального життя.

Розпочавши війну проти України, путін порушив все, що лише можна. Від міждержавних договорів до статутних документів ООН, де його держава все ще входить до Ради Безпеки. І, за великим рахунком, це поки що не означало для нього нічого критичного. Так, посилилась міжнародна ізоляція росії, а впроваджені цивілізованими державами санкції негативно впливають на російську економіку, однак, як виявилося, все це не може зупинити диктатора, який серйозно націлений на знищення сусідньої держави. Чому? Бо він просто захотів це зробити.

Тисячі "спеціально навчених експертів" по всьому світу вигадують тисячі причин, чому путін вирішив почати війну проти України, обвинувачуючи і США, і НАТО, і саму Україну. Але правда простіша і страшніша. Просто путін захотів почати війну і почав. У росії ніколи не було інструментів стримування божевільних правителів, а світ просто не зміг і не захотів їх розробити. У підсумку маємо найстрашнішу війну у Європі після 1945 року.

Але чи один путін такий у сучасному світі?

Чи мало зараз диктаторів, які одноосібно правлять державами? Цілком досить, аби війни спалахнули по всьому світу. Чи мало у них можливостей для ведення воєн? Теж цілком достатньо.

Якщо у державі немає демократії, то там немає і контролю за державними фінансами з боку громадянського суспільства. Отже, такі держави можуть витрачати більшу частину доходів на війну, що, власне, вони часто і роблять. Якщо путін зможе бодай частково реалізувати свої цілі, це буде сигналом для всіх: війна – це не просто прийнятний, а надзвичайно ефективний механізм геополітичного впливу у сучасному світі.

Отже, з цим треба щось робити. Власне, українська влада зараз активно займається не лише питанням перемоги України у війні та справедливого миру. Не мене важливе питання – це гарантії того, що все це не повториться. Отже, мова про питання гарантій безпеки.

Гарантії безпеки для України

Спершу необхідно відзначити, що єдина причина, чому агресія росії проти України стала можливою – це вакуум безпеки, що утворився внаслідок поширення "сірих зон" у Східній Європі. Після завершення "Холодної війни" частина східноєвропейських держав вступили до НАТО, одержавши надійні гарантії безпеки, а частина, як Україна, залишилася чекати на безпеку у "передпокої", що стало сигналом для росії, що на них можна нападати. І це при тому, що Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на примарні "гарантії безпеки" з "Будапештського меморандуму".

Відповідно, єдиний варіант, аби виправити цю ситуацію – членство України у НАТО, що має стати сигналом для перебудови усієї системи безпеки, де більше не повинно бути "сірих зон", які, за влучним висловом К. Волкера, означають "зелене світло" для агресії. Але поки Україна не отримає такі гарантії, має бути визначна гарантія бодай того, що будь-яке вторгнення на нашу територію буде "неприємним" для агресора.

Саме про це – меморандум, підписаний з державами "Великої сімки" під час саміту НАТО у Вільнюсі. Зараз, як повідомив Глава Офісу Президента А. Єрмак, на базі цього меморандуму почалась розробка договору про гарантії безпеки між Україною та США. Там має бути зафіксована довготривала підтримка України з боку США, надання озброєнь та всього необхідного для самозахисту.

Очевидно, це має бути основою для перебудови системи міжнародних відносин, де держава, що зазнала агресії, повинна знати, що їй допоможуть, а агресор – що він зазнає багатьох "неприємностей". Просто робити вигляд, що декларацій та словесних "засуджень" досить, більше не можна. Потрібні серйозні зміни, переосмислення ситуації, бо, власне, агресія проти України показала, як дорого може обходитися вакуум безпеки у сучасному світі.

Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”