Днями нарешті було погоджено 12 пакет санкцій проти росії з боку ЄС. Основний наголос – на обмеженні постачання алмазів з російської федерації, посилення контролю над реекспортними операціями для зменшення виробничих можливостей російського ВПК, а також іншими схемами по обходу обмежень. Новина мала б стати дійсно позитивом, оскільки для прийняття рішення було проведено титанічну перемовну роботу з десятками країн. Об’єктивно, кожен наступний санкційний пакет дається складніше.
Яка ж мета стояла перед відповідним санкційним пакетом? Позбавити агресора близько 5 млрд дол. на рік за рахунок передусім його вибивання з основного ринку збуту для алмазів. Адже загальновідомо, що саме країни G7 є на сьогодні споживачами відповідної продукції. Серйозним гравцем на цьому є, для прикладу, Бельгія, що традиційно використовували російські алмази для виробництва діамантів.
Разом з тим, говорити сьогодні впевнено, що російська федерація зазнає всієї сили удару від нової хвилі санкцій – не можна. По-перше, внаслідок прострочення процесу. Попередній одинадцятий пакет санкцій був прийнятий, страшно згадати, аж у червні цього року. Тобто антипутінській коаліції знадобилося півроку, щоб домовитись про додаткові обмеження.
Більш того, основне наповнення санкційного пакета активно обговорювалось на шпальтах міжнародних ЗМІ. Чи був ознайомлений ворог із наявними планами? Питання риторичне. Зараз можна згадати як мінімум дві події, що свідчили – росія у превентивному порядку активно шукала компенсатори для своєї алмазної галузі. Як мінімум, можна згадати візит путіна до ОАЕ, а також позицію Індії. Остання спочатку відновила купівлю алмазів після декількамісячного простою, а потім взагалі закликала країни G7 відкласти відповідну заборону. Я вже зараз не згадую про класичну роботу орбаністів по фільтрації списку обмежень щодо окремих фізичних та юридичних осіб. Тобто поки Захід намагається домовитись, росія має достатньо часу для зовнішньоекономічного маневру.
Найбільшим розчаруванням 12 пакету санкцій стало те, що попри вічність у питанні погодження, у ньому так і не з’явилось серйозних додаткових обмежень щодо енергетичного сектору. Так, ми маємо доповнення у політиці щодо верхньої стелі ціни на російську нафту. Однак це косметика. Ситуація на ринку зараз свідчить, що загальносвітовий прайс за марку Urals зараз впав ринковими методами до визначеної межі. За останній тиждень барель нафти торгувався у діапазоні 56-63 дол. Цілком зрозуміло, що потрібно зменшувати саму стелю нафти до 45 дол/барель і з перспективою 30 дол/барель.
Російський нафтогазовий сектор та енергетика мають бути під основним прицілом наступних санкційних обмежень
Для простого розуміння ситуації маємо дві цифри. 11,5 трлн рублів кремлівський режим планує залучити до федерального бюджету від нафтогазових доходів. Натомість війна проти України і видатки на неї закладені на рівні 10,8 трлн рублів. Війна – це гроші, великі гроші.
Другий момент – це російська атомна енергетика. Монопольне становище Росатому приносить щороку близько 9 млрд дол. Особливо критична ситуація із залежністю на ринку ядерного палива. У Сполучених Штатах почали перші кроки по обмеженню, для прикладу, заборонили імпорт низькозбагаченого урану з росії, який діятиме до 2040 року. Це хороший початок, але цього замало.
Наголошую, що російська атомка – це не про економіку, а про важелі впливу кремля і тероризм та воєнні злочини. Цілком доречно буде згадати аналітику української правозахисної організації Truth Hounds, яка на конкретних фактах демонструє злочини Росатому на українській Запорізькій атомній електростанції.
Третій момент – це необхідність дієвих вторинних санкцій проти третіх держав, які продовжують прагматично заробляти на становищі рф і бути перевалочними майданчиками. Час політичних закликів минув – канали обходу мають перебиватись максимально жорство. Будь-який зв’язок економічний з росією має бути максимально токсичним.
Запроваджуючи нові санкції світ має тримати у фокусі уваги два моменти – потребу якомога швидше стимулювати росію припинити агресію проти України та зважати на часовий вимір ефективності обмежень. Щодо останнього, то чітко виділяються два періоди – початковий, що супроводжується шоковою реакцією об’єкта застосування санкцій, а також кумулятивний, що настає після тривалого часу їх застосування попри намагання адаптуватись. Для того, аби наблизити другий період, має застосовуватись чітка ритмічність нових обмежень для творення ефекту "сніжного кому".
Як показує досвід останніх років, у санкційному плані світ загалом слідує рекомендаціям України, напрацьованим групою Єрмака-Макфола. Водночас цей рух є недостатньо динамічним, а також фрагментарним. Політика санкційного тиску на рф вимагає якнайшвидшого перезавантаження та чіткої координації.
Ігор Чаленко, голова Центру аналізу та стратегій
