Готуємось святкувати Різдво 25 грудня: як правильно колядувати і які колядки та віншування обрати

25 грудня за новоюліанським календарем настає Різдво, до якого українці завжди ретельно готувалися. "Ми – Україна" розповідає, чому саме цього дня відзначається свято, коли в українській традиції колядують, щедрують та засівають, та пропонує обрати різдвяні колядки та віншування на свій смак.

Чому Різдво саме 25 грудня та чому саме колядки?

25 грудня як Різдво Христове – призначена дата на третьому Ефеському соборі християнської церкви у 431 році, а не зафіксована у певних історичних документах. Є дві основні версії прив'язки саме до цього дня.

Одна відштовхується від того, що 25 грудня – це рівно дев'ять місяців від 25 березня. На цей день припадає Благовіщення, коли Діва Марія отримала благу звістку про вагітність, та визначена низкою візантійських істориків дата воскресіння Христа. Поєднання кількох сакральних подій в один день ранній християнській церкві ввижалося цілком логічним. Проте чому саме 25 березня стало Благовіщенням важко встановити достеменно.

Тому є інша версія – прив'язка дати Різдва до шанованого багатьма народами дня сонцестояння, яке на час Ефеського собору припадало на 25 грудня. Після виправлення похибки юліанського календаря Папою Григорієм та встановлення григоріанського календаря, сонцестояння припадає на 22 грудня. Але визначену на той момент дату Різдва вже не чіпали.

Обрядові пісні на Різдво отримали назву саме колядок, через виконання ще язичницьких пісень наче на честь або бога, або богині Коляди, які з прийняттям християнства набули нового релігійного змісту. Хоча немає остаточної упевненості, що Коляда входив чи входила до пантеону язичницьких богів.

Що ж до походження саме слова, то історики, етнологи шукали у ньому саме слов'янське коріння – від слова коло, що позначає сонце. Зокрема такої версії дотримувався Микола Костомаров. Проте найпоширеніша зараз, що це давнє запозичення латинського слова Calendae (Kalendae), календи, що означає перший день місяця.

Коли колядувати, щедрувати, засівати?

"Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком", - писав Олекса Воропай в етнографічному нарисі "Звичаї нашого народу"

Як не шукати відповідь на запитання, коли саме колядувати, саме до регіональних особливостей усі й апелюють. Колядують саме на честь Різдва – 25 грудня за новоюліанським та 7 січня за юліанським календарем, хоча колядки є й присвячені Святому Миколаю.

Із завершенням колядування одностайності теж немає. Найпоширеніша практика – аж до Водохреща чи Йордану – 6 січня за новоюліанським та 19 січня за юліанським календарем. А подекуди й до Стрітення – 2 лютого за новоюліанським та 15 лютого за юліанським календарем.

За тиждень після Різдва та коляди настає Щедрий вечір, Меланки або Маланки (31 грудня за новоюліанським та 13 грудня за юліанським календарем). Тоді саме щедрують, водять Козу, ходить вбраний у "Меланку" парубок із "почотом" – рядженими.

Парубоча "Меланка" динамічна, жартівлива, ватага ходить до хат із цілою виставою. Є й дівоча "Меланка", з ватагою дружок. Коли за основного персонажа виступає найгарніше вбрана дівчина – "молода", у супроводі "Василя" – перевдягненої у "молодого" іншої дівчина.

"Дівчата з "Василем" та "Меланкою" до хати не заходять — щедрують під вікном", - пише Олекса Воропай. І зазначає, що дівоча "Меланка" має більш поважний характер, ніж парубоча.

Засівають вже наступного дня, на Новий Рік або Свято Василя – 1 січня за новоюліанським та 14 січня за юліанським календарем. Засівання саме хлопцями, а не дівчатами, супроводжується вже новорічними поздоровленнями.

Як саме колядувати?

Пилипівський або Різдвяний пост завершується у Святвечір (14 грудня за новоюліанським та 6 січня за юліанським календарем), коли родина сідає за святковий стіл з дванадцятьма пісними стравами.

Вечеря у Святвечір – тиха, родинна, хоча й гості є доброю прикметою. В українській традиції вона просякнута шануванням предків. І те, що уся родина має бути за столом, означало, що й усі померлі родичи також завітають. Тому для них виставляли чисті тарілки, ложки та чарки, вважаючи, що вони вечерятимуть після живих.

Інша важлива традиція – вносити до хати перший чи останній сніп з жнив: діда або дідуха. Він символізує родючість, його потім обмолочували, а обмолочений спалювали. Також символізує й пам'ять про померлих, із дідом-дідухом віталися, його навіть годували.

Саме під час вечері не до пісень, і навіть з-за столу вставати неможна. Тільки після завершення діти несли гостинці бабам та дідам, тіткам та дядькам, хрещеним батькам і навіть жінками, які приймали пологи.

Тобто навіть рання коляда – вже після вечері. Під час неї, на відміну від "Меланки" чи засівання, обмежень та забобонів щодо віку та гендеру немає.

"Колядують діти, дорослі парубки та дівчата. а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти", - пише Олекса Воропай.

Хоча усі ходити від хати до хати все ж не можуть. Адже колядників годиться комусь і приймати: давати смаколики, гроші та й запрошувати до столу, хоча довго за ним не прийнято було сидіти.

Від дому до дому компанія, яка налічує від кількох до двох десятків учасників, йшла із зіркою, зробленої з підручних матеріалів: сита, колеса, соломи, паперу. Її прикрашали стрічками, блистками.

У поважних колядників в арсеналі мають бути кілька десятків колядок, які розучували протягом усього посту. Зараз добре, якщо є час та можливість виконати кілька, тому пропонуємо обрати з десяти старих та красивих колядок з різним настроєм, ритмом та тематикою.

Колядки

Бог предвічний народився,

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд свій весь,

І утішився.

В Вифлеємі народився:

Месія, Христос наш

І Пан наш, для всіх нас

Нам народився.

Ознаймив се Ангел Божий:

Наперед пастирям,

А вчера звіздарям

І земним звірям.

Діва Сина як породила,

Звізда ста, де Христа

Невіста Пречиста

Сина зродила.

Тріє цари несуть дари

До Вифлеєм міста,

Де Діва Пречиста

Сина повила.

Звізда їм ся об’явила

В дорозі о Бозі,

При волі, при ослі

Їм ознаймила:

– Тріє царі, де ідете?

– Ми ідем в Вифлеєм

З желанєм, спокоєм

І повернемся.

Іншим путем повернули,

Погану, безстидну,

Безбожну Іроду

Не повідали.

Йосифові Ангел мовить:

– З Дитятком і з Матков,

З бидлятком, ослятком

Най ся хоронить.

“Слава Богу!” заспіваймо,

Честь Сину Божому

І Пану нашому

Поклін віддаймо.

***

Спи, Ісусе, спи, спатоньки ходи!

Я Тебе му колисати,

Пісоньками присипляти:

Люлі, серденько, люлі.

Спи, Лелійко, спи, головку склони.

Ту на рученьки Марії,

Бач Вона Тебе леліє:

Люлі, серденько, люлі.

Спи, Убогий, спи, рученьки зложи!

Йосифа, що лиш не видати,

Несе хлібця Тобі дати:

Люлі, серденько, люлі!

Спи Терпінє, спи, очка зажмури!

Не питай, що колись буде,

Що зготовлять хрест Ти люди…

Люлі серденько, люлі.

Спи Зірничко, спи, сни про небо сни!

Слава Богу в вишних буди,

Мир на земли, благо людем!

Люлі серденько, люлі.

Спи, Ісусе, спи, Серце вітвори,

Най при Ньому спочиваю

Ту на земли і там в раю

Люлі, серденько, люлі!