Вже майже два тижня освітнє середовище штормить від заяви міністра Оксена Лісового. Він висловився щодо того, скільки предметів має бути у шкільній програмі (передусім базової школи). Лише під дописом Лісового на його сторінці в фейсбуці понад 2,6 тис. коментарів. Також чимало медіа підхопили цю тему. Як часто буває в українських дискусіях: кожна людина сприймає інформацію через свій персональний досвід. Реакції переважно емоційні, а думки поляризуються. Аргументів за скорочення і оптимізацію чи то б пак більше. Переважно ті, хто на цьому "полюсі" вказують на досвід європейських країни, де інформацію з різноманітних дисциплін і наук компактно "упакована" в інтегровані курси. Наприклад, “Science” (біологія, хімія, фізика), “Citizenship” (громадянська освіта), “Design and Technology” (дизайн і технології) або “STEM” (Наука, технології, інженерія, математика).

Предметний принцип структурування знань, що довгий час був безальтернативним, тепер у багатьох європейських країнах розглядається, як малоефективний для формування навичок практичного застосування знань. А це проголошено метою середньої освіти в країнах ЄС. Виходом із цієї ситуації вбачається конструювання освітніх стандартів за принципом освітніх/предметних галузей/сфер. У різних країнах вони мають різні назви, проте суть зводиться до того, щоби знання з однієї сфери доповнювали те, що пропонує інша.

Сім предметних галузей

Типове ядро стандарту середньої освіти в країнах ЄС складається з семи предметних галузей. Це — мови (рідна мова та література, іноземні мови), математика, технологія, природничі дисципліни (біологія, фізика, астрономія, хімія, екологія), суспільствознавчі дисципліни (історія, суспільствознавство, громадянознавство), мистецькі дисципліни, фізична культура і спорт.

Таким чином, для всіх середніх шкіл обов’язковим є вивчення рідної мови і літератури, іноземної мови, історії, громадянознавства, фізкультури та гігієни. Учні академічного циклу вивчають алгебру, геометрію, фізику, хімію; загального – математику, основи природознавства, ручну працю, працю в майстернях, діловодство; комерційного – машинопис, стенографію, бухгалтерію тощо. У рамках таких галузей можуть бути наскрізні теми "як-от вода у природі і господарстві", або ж навпаки спецкурси з фінансової грамотності, економічної географії, садівництва, тощо. Суть у тому, щоби викликати розуміння суті предмету, а не закидати фактами.

Польська система освіти

Тисячі українських дітей мали нагоду відчути смак польської системи освіти. Ось що відзначили їхні батьки: помірне навчальне навантаження, набагато легша програма, ніж в українській школі. Домашніх завдань майже не задають, проте бувають якісь цікаві проєкти або невеличкі вправи, над якими учні залюбки працюють вдома. Кількість контрольних та тестів на тиждень обмежена, у вчителів є спеціальний календар, де вони записуються на проведення тестів. Більше 3 тестів на тиждень в одному класі проводити не можна. Для порівняння - в Україні у дітей часто буває 4-5 тестів і контрольних на день. Вчителі поважають дітей, атмосфера на уроках доброзичлива, не було постійного тиску та залякування оцінками. Уроки нерідко відбуваються у музеях, учні зі своїм класом багато подорожують і ходять на екскурсії.  В результаті діти йшли в школу та приходили з неї з гарним настроєм, у них була купа вільного часу для прогулянок та спілкування з друзями, не було страху та постійного стресу. Констатують батьки.

Заохочувати знати більше, ніж пропонує програма

Зберігати допитливість допомагає проектне навчання. Ось, наприклад в одній із шкіл Берліна кожен проектний тиждень проходить за принципом “Креативність без меж!”. Діти записуються в ті проекти, які їм до вподоби і протягом п’яти днів працюють у групах над ними. Батьків заохочують долучатися теж. Тут вони, наприклад, можуть поділитись своїми хобі тощо.

Проекти різноманітні: “Вчимось кататись на гірському велосипеді”, “Куховаримо по-іспанськи”, “Кажани в нашому регіоні”, “Відпочиваємо з розумом”, “Цікава астрономія”, “Хочу бути журналістом” – зазвичай кілька десятків.

Мої колеги освітяни ділиться своїми спостереженнями за старшою школою у Великобританії.
Якщо учні готуються до вступу в університет - 6 предметів: англійська і математика обов'язково за рівнями, далі дитина обирає, що хоче вивчати. До речі, є предмети філософія, психологія, соціологія, астрономія, право тощо. Інформатика - проєкт індивідуальний - має бути робота з реальним практичним кейсом. Якась розробка для клієнта. Поділ на класи в залежності від вибору предмету. Діти старшокласники мають різні класи для різних предметів (тобто однокласники - весь потік). Розклад може змінюватися в залежності від обставин - немає прив'язки на півроку.

Порівняння української системи освіти із досвідом інших країнах важливий, але далеко не основний критерій для ухвалення рішень, що нам робити зі шкільною програмою. На що варто зважати передусім?
На мою думку є чотири ключові речі, на які варто спиратися при формуванні програм і загалом шкільної активності:

1. Розуміння того, як працює мозок дитини, як він розвивається і опрацьовує інформацію.
2. Куди рухається світ, і який його економічний "двигун".
3. Плани, мрії та прагнення самої людини, і або батьків (родини), які цю дитину виховують.
4. Психоемоційний стан дитини і людей навколо неї.

Людина найкраще навчається тоді, коли бачить для чого і навіщо

Мозок - загалом досить енерговитратна "штука", тому він намагається "зрізати кути", не париться тим, що не впливає на виживання. Але водночас, він досить допитливий і збуджується, коли помічає щось новеньке. Він кайфує, коли знаходить відповіді на власні запитання і досягає чергову "ачівку". У пізнання трильйон можливих маршрутів (таку кількість найронних з’єднань здатна утворювати тонкий, наче серветка неокортекс). Зрештою через це кожен з нас такий особливий. 

Водночас на загрозу, навіть уявну, мозок відповідає лише трьома базовими реакціями: втеча, напад, завмирання. Тому учні, яким не зайшов матеріал чи спосіб його подачі, сплять або чилять на уроці, відволікаються розмовами, тікають зі школи чи стібуться з педагога. І яку б кількість предметів не поставити у розклад, яким би кваліфікованим не був педагог, в головах учнів, не стане більше знань.

Бо там де червоною лампочкою блимає тривога, або злість, людина не здатна засвоювати інформацію. Отже ігнорувати запитання дітей і особливо підлітків, що в різних варіаціях звучить приблизно так: "для чого мені це вчити?", не варто ігнорувати. Звісно, можливо вивчити 100500 нових формул, але краще 3-4, бо вони будуть засвоєні надійно і надовго.

Наш історичний час – дуже неспокійне місце у Всесвіті

Слабкість міжнародних інститутів, зміна клімату, загрози пандемій і зростання конфліктності, та чимало інших сюрпризів спіткають наше покоління. Стрімкий розвиток науки і технологій, звісно, приносить і нові блага і несподівані можливості, проте тривожні люди вбачають у них загрози: наступ штучного інтелекту, зростання вартості нових розробок, зокрема ліків,  нерівність доступу до технологій, а іноді, і елементарної інфраструктури. Зрештою, війна в Україні, як наслідок неспроможності демократичної частини світу боротися з автократіями.

Ми боремося та демонструємо несподівану життєстійкість. Багато у чому завдяки асиметричним підходам, креативності до ведення бойових дій і управління. Те саме має відбутися у глобальному масштабі. Якщо цивілізований світ хоче вистояти і мати надалі зону зростання. Тому і моделі освіти переглядаються у багатьох країнах. Україні тут потрібно бігти не туди де "шайба" є тепер, а туди, де вона опиниться впродовж найближчих років. У старих підручниках ми точно не знайдемо відповідей як нам вийти переможцями у цій грі. Що точно буде потрібне це вміння формулювати влучні запитання замість заучувати готові відповіді (хто вже мав справу з chat GTP зрозуміє); навички ухвалення самостійних рішень, і водночас навички співпраці.

Цей світ є тусовкою егоїстів

Одним із базових потреб его є прийняття іншими, і чим більше і чутливіше кожне конкретне его, тим сильнішою є потреба  бути частиною чогось більшого. Чим унікальше кожне конкретне "Я", тим більше у нього шансів опинитися в середині "Ми". У цій світовій бентезі ніхто краще за вас не знає, що цінного ви можете запропонувати іншим. Якщо ви, чи ваша дитина, скажімо, хоче стати музикантом, розробником нового додатку, лікарем, дизайнером, лідером глобального руху, то для успіху вам точно буде замало стандартного шкільного набору предметів. Навіть, якби їх у розкладі була сотня. Адже банально для вступу у музичну академію вам потрібно буде підготуватися до творчого іспиту і вміти грати хоч на якомусь інструменті. Якщо ви хочете бути не просто кодером на корпоративній "галері", а швидко дорости до "архітектора", стати власником продукту, чи фаундером вам потрібно ще до універу знати кілька мов програмування, мати портфоліо. І так з багатьма іншими сферами.

Для цього  дітям просто необхідний час для хобі, гуртків, експериментів, безпечних спроб помилок. Якщо після семи уроків школі вдома потрібно "сьогодні на завтра" підготувати купу домашки, то учню залишається або забити на кілька предметів, або на школу загалом, або забути про своє захоплення, свою мрію, а то й свій шанс зробити щось унікальне.

Війна – це пряма загроза життю, це постійні стрибки адреналіну і кортизолу. Війна, що триває більше року може викликати фонову тривожність, або знесиленість, може озлобити, або глибоко ранити психологічно. Кожен із цих станів зменшує когнітивні здатності. Адже мозок відповідає на небезпеку - "бий, біжи, або завмри". Тому і процес навчання уповільнюється чи розтягується . Потребує більше часу, уваги від педагогів і батьків до стану кожної конкретної дитини. Потребує навичок регулювання психоемоційного стану.

Отже ініціатива міністра тверезо і по дорослому подивитися на навчальне навантаження наших дітей дуже своєчасна. Хоча дискусія вже триває, проте контури відповіді вже означилися: "не варто пхати у голову те, що не упихується", спочатку заспокой, зацікав, дай зорієнтуватися, а потім навчай. За умови виконання цих елементарних правил роботи з психікою молодої людини вона буде знати більше при меншій кількості формального освітнього навантаження. Бо ж мозок навчається не там, де драйв.

Микола Скиба, експерт з питань освіти в Українському інституті майбутнього