Посол Євросоюзу в Україні Катаріна Матернова вважає дуже життєздатними перспективи України набути членства в ЄС до 2030 року.

Про це Матернова сказала в інтерв’ю УКРІНФОРМ. "2030 рік - це дуже життєздатний термін. Звичайно, переговорні кластери вимагатимуть багато змін, але зараз ми говоримо про їхнє відкриття, тобто про офіційні технічні переговори у конкретних сферах. Україна до цього готова", - зазначила Матернова.

Чи вірю я Матерновій? Відповім так, хочу вірити. Оскільки бажаю Україні найкращого, а позбавляти людей мрії дуже жорстоко.

Хоча... "та таке ж було уже"! Будапештський меморандум з "недоторканістю кордонів" та "територіальною цілісністю", НАТО, як "безальтернативна гарантія безпеки для України" - усе це світ ілюзій, який створювався для українців, а ми в нього наївно вірили. Мотивація для різних акторів і в різні періоди була дуже різна, від позбавлення України третього в світі ядерного арсеналу до банальних політичних амбіцій "армовіру" та хитаючої позиції США, в залежності від електоральних циклів.

До речі, навіть "політика розширення" ЄС раніше також була дуже пов'язаною з позицією США та парасолькою НАТО. Ці позиції були синхронізовані і складали єдину систему колективної безпеки Європи.

Конструкції ЄС та НАТО - нерозривно пов'язані і, в сьогоднішньому вигляді, не існують одна без одної!

Почуйте, розширення ЄС без знаходження нового балансу між США та Європою просто неможливе! Ну або необхідно створювати щось абсолютно конструктивно нове, а як це зробити в застарілій системі Радбезу ООН... ну от, знову глухий кут.

Наразі, виглядає так, що мотивація для європейців виглядає наступним чином - Україна потрібна як буфер захисту від РФ і міграційних загроз + донор робочої сили та сировини. Майже так, як наприклад Туреччина, але вона хоч в НАТО.

Жорстоко, так, але реалістично. Ну не даремно ж європейські лідери останнім часом постійно кажуть про те, що - "підтримка України, це не благодійність, а інвестиція", усі вірно, просто інвестиція у власну безпеку. Дуже чесна позиція, за яку я дякую.

Готовий обґрунтовано припустити, що "динамічно-адаптивна стратегія" ЄС, полягає в тому щоб "підманити" Україну відкриттям першого кластеру, можливо навіть відкриттям усіх інших, якщо чесно, це нічого не вирішує, а насправді, просто "маринувати" як багатьох інших кандидатів, до прийняття яких просто не готова. Але не просто маринувати, а виставляти такі критерії та бенчмарки, які воююча країна, і навіть післявоєнна, НІКОЛИ не зможе виконати, оскільки це просто зруйнує її економіку і національну безпеку.

Як приклад, слова тієї ж Матернової, з того ж інтерв'ю УКРІНФОРМ: "уся ідея відкриття кластерів полягає в тому, що після цього буде ще багато узгоджень, які мають обов’язково відбутися, і буде ще багато вимог, які ми виклали у свою позицію". І це тільки мова про ВІДКРИТТЯ, а ще їх потрібно ЗАКРИТИ, а потім ще отримати рішення від КОЖНОЇ країни ЄС на рівні національних парламентів!

Саме в цьому цікавому моменті і збігаються інтереси європейців і нашої нової української "грантоорієнтованої еліти". Одним стратегічні галузі економіки та гарантії від підконтрольних судів та правоохоронних органів, а іншим "ярлик намісника".

А що, усім комфортно. Одні зможуть без ризиків працювати в Україні, а інші не смикати їх постійно за рукав з проханням продовження грантового фінансування. "Зоною окормлення" - стане вся Україна! І уявіть, без жодної корупційної складової, оскільки фінальний "дерибан" корупційної ренти, буде відбуватись далеко від України, а тут буде все чесно, прозоро, підзвітно та під суворим контролем іноземних наглядових рад та конкурсних комісій, які так прагнуть запровадити в судах, Державне бюро розслідувань (ДБР), прокуратурі, Служба безпеки України (СБУ) та Нацполі.

Довга дорога в ЄС може перетворитись на безкінечну! Оскільки такий сценарій всіх дуже влаштує, а суспільство ж буде відчувати себе хронічними двійочниками з "комплексом відмінника". Тобто, буде складатися постійне враження, що будь-яка влада (не тільки ця) недопрацьовує, корупційна і дуже не хоче досягати "світлої мрії" інтеграції в ЄС, блокуючи ключові бенчмарки.

Чи є в такому сценарії місце для суб'єктності та суверенітету України, відповідь очевидна. Вони будуть тільки заважати. Особисто я, вбачаю тільки величезну кількість ризиків, які, як наслідок, можуть призвести скоріше до фрагментизації України, а ніж до швидкого вступу в ЄС.

Що ж робити? Відповідь проста і складна одночасно - відстоювати власну позицію і вести з зацікавленими сторонами паритетні перемовини. Адже,

по-перше, бенчмарки "не висічені в камені" і залишають простір для діалогу;

по-друге, продовжувати відстоювати позицію Президента України Володимир Зеленський про конкретизацію дати вступу. Зі слів Матернової, 2030 так 2030, але не просто "політичний сигнал", а конкретне політичне зобов'язання;

і по-третє, не заходити в парадигму "гри за чужим сценарієм", де ти завжди доганяючий, а сторона яка виставляє вимоги, завжди попереду.

І ключове, на цьому європейському шляху дуже важливо в якийсь момент не втратити самих себе. Саме тому, якісне стратегування, і доросла політика відстоювання національних інтересів, беручи як орієнтир не "бенчмарки", а приклади ефективних політик найпотужніших країн світу - ось світоглядна формула яка має бути для нас пріоритетною.

Сильна Україна, ефективна Україна, справедлива Україна і багата Україна - без корупції, олігархату, зовнішніх впливів та з невідворотністю покарання! Тільки так ми зможемо, навіть без повноцінного членства в ЄС, як наприклад Швейцарія та Норвегія, на чому нещодавно наголошувала єврокомісар з питань розширення ЄС Марта Кос, говорити з "партнерами" на рівних, а не прогинатися розчиняючись в світовому океані політико-економічних процесів.

Чи це складніший шлях, безумовно. Набагато легше віддати себе будь-кому на аутсорс і зняти з себе відповідальність. Але чи точно цього прагнули ми під час Революції Гідності та наші пращури століттями відстоюючи власну ідентичність, право для існування української нації та ВОЛЮ "зашиту" в ТРИЗУБ?

P.S. І не сприйміть мене невірно, я не проти нашої євроінтеграції, я завжди був категорично ЗА і зараз тільки категорично ЗА! Але я за справжнє партнерство та союзництво, а не за імітацію в інтересах олігархів чи інших країн.

Моя країна - це Україна, іншої у мене немає і уже не буде. А з тими хто тільки прагне "поторгувати" національними інтересами заради власного збагачення, мені не по дорозі

Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад”