Щось мені лячно, шановне панство. Ні, справа не у горезвісних "Цирконах", які деякі наші спікери навздогін роспропаганді почали називати гіперзвуковими і навіть попереджати, що саме від них треба ховатися серйозно. Насправді той "Циркон" такий саме гіперзвуковий, як і "Кинджал", тобто ніякий.
Але все одно він достатньо швидкий, щоб з Чорного моря до більшості міст України долітати 6-9 хвилин, за цей час до укриття навряд чи добіжиш. Доведеться сподіватися лише на майстерність ППО-ПРО, а вони таки збивають все, що летіть. І на те, що Європа надасть ракети до ЗРК, поки США вигадують, куди нам ще не можна стріляти під час війни, щоб не образити найдобрішого кремлівського фюрерка і наймирніший російський народ.
А не на жарт лякає мене Верховна Рада — те, що там відбувається. А ще більше — що не відбувається.
Поки у Штатах демократи і республіканці з’ясовують, хто — Джозеф Байден чи Дональд Трамп — швидше і надійніше поховає єдину світову наддержаву, українська влада (читай — ОП) впала у ступор. Фактично обмежується тільки телевізійними зверненнями, де здебільшого проглядається образа на кволих партнерів.
ОП припинив у ручному режимі керувати Радою, фактично зняв її з повідця, і вона, як невихований собака, почала гасати навкруги і підбирати з землі всіляке лайно (вибачте на слові кінолога зі стажем).
Найважливіший законопроект "Про мобілізацію" обріс такою кількістю поправок-черепашок, що іде на дно впевненіше ніж сам крейсер "Москва". Але спочатку депутати засвітили дурнувату ідею Кабміну, закладену у законопроект, щодо арешту майна ухилянтів від мобілізації. Ідею-то згодом відкинули, але вже відбувся рекордний з початку війни відтік капіталу з України, а також перереєстрація майна на дружин, матерів, сестер і коханок.
Найлютіший ворог не створить стільки біди, скільки охочий до публічності депутат (депутатка), в якого (якої) плоскостопість головного мозку.
Потім почали обговорювати мобілізацію вісімнадцятирічних хлопців — ні, не потребу навчати їх воєнній справі, що є необхідним і у мирні часи, а саме мобілізацію. Знов-таки, відкинули, але цунамі проклять на адресу влади вже прокотилося. От навіщо це?
А ще неприв’язані народні обранці обговорюють між собою дуже важливі для оборони питання своїх закордонних відряджень, право на висловлювання власної думки без дозволу начальства (не жартую). А також гендерну рівноправність. Ні, це не про те, щоб всі, незалежно від статі брали посильну участь у захисті країни, а про те, щоб деякі спритні, але непопулярні активістки отримали можливість займати хлібні посади не за професійними якостями, а за штучними гендерними квотами.
Майже залишений без догляду Кабмін не відстає від Ради. Бо розпочав "Велике будівництво укріплень". Так-так, на тих неприпустимих корупційних підходах, які регулярно демонструвало попереднє "Велике будівництво".
Тобто, тендер на спорудження чогось захисного виграє "ліва" фірма, наближена до місцевої влади. Далі вона знаходить субпідрядника, те ж далекого від будівництва. А реальні будівельники з’являються десь на п’ятій ланці цього ланцюга. Але оскільки на кожній ланці від бюджету відпилюють, то споруди заради економії доводитися зводити не з монолітного залізобетону високої якості, а зі збірних конструкцій, або взагалі з пінобетону. Від чого воно захистить — риторичне питання...
На початку вторгнення громадяни — військові і цивільні — захищали країну майже самостійно, бо політичне керівництво довго не могло оговтатися. Зараз вирішальний період війни, і знов наші очільники відсторонилися від нагальних справ, здебільшого займаються збагаченням і апаратними інтригами. Проте, що характерно, влади не полишають.
Дуже заплутаний в нас шлях до перемоги.
Олександр Кочетков, військовий аналітик, експерт з ракетно-ядерного озброєння
