Протягом останніх днів усі відомі міжнародні засоби масової інформації цитують екс-прем'єр-міністра Британії пана Джонсона і чинного міністра оборони Великої Британії пана Воллеса. Особливо їхні заяви щодо того, як поводилася рашистська федерація за декілька днів до початку широкомасштабної війни проти України.
Зі слів двох британських лідерів очевидно, що рашистська федерація хотіла використати війну проти України суто для формування сфери впливу в Європі, розподілу сфер впливу між рф і колективним Заходом. росія хотіла розпочати зміну системи міжнародної безпеки в Європі, а також диктувати умови колективному Заходу. І в принципі показувала, що вона несе пряму загрозу для західних лідерів. Тобто слова пана Джонсона про можливий ракетний удар по ньому від очільника рашистських терористів – яскравий приклад неадекватності і втрати відчуття реальності представників терористичної держави.
Інформація, якою діляться британські політики, вчергове підтверджує мою тезу про те, що рашисти розпочали війну проти України, аби кинути виклик колективному Заходу. Адже рашистський ультиматум, поставлений у грудні 2021 року і направлений американській стороні (як одному з лідерів Заходу), вимагав повернення кордонів НАТО до 1997 року.
Насправді Україна. як держава на офіційному і доктринальному рівні до 2014 року ніколи не будувала зовнішню або оборонну політику як антиросійську. З 1990 року, починаючи від акту про державний суверенітет і перших фундаментальних зовнішньополітичних документів, Україна завжди позиціонувала себе як мирна демократична держава, яка не визнає жодних територіальних претензій до себе, але й не висуває претензій до інших держав.
Україна на міжнародно-правовому рівні домоглася визнання рашистами державного кордону нашої держави в межах кордонів 1991 року і ніколи не зазіхала на територіальну цілісність російської федерації, не пропагувала повернення Кубані, не загострювала військово-технічне питання між двома державами. І навіть за цієї політики абсолютної відсутності ворожої риторики і ворожої зовнішньої політики з боку України, рашисти почали збройну агресію в 2014 році.
Після цього зрозуміло, що в України не залишилося іншого вибору, як брати зброю в руки і захищати свій суверенітет і територіальну цілісність.
Тобто, по-перше, з точки зору реальної політики Україна ніколи не була джерелом загроз для росії. По-друге – всередині колективного Заходу не було жодного компромісу щодо укладання з Україною якихось таємних домовленостей щодо військової діяльності, наприклад проти російської федерації. До 2014 року і навіть після – до 24 лютого 2022 року – колективний Захід підтримував Україну лише в оборонних цілях і жодним чином не спонукав до початку широкомасштабної війни, не нагнітав ситуацію, а чітко окреслив дипломатичний шлях вирішення проблем на Донбасі і тимчасової окупації Криму і Севастополя. Але, незважаючи на це, росія все ж розпочала війну. Тобто жодних реальних передумов і реальних загроз Україна як держава для рф ніколи не становила.
Все, що рашисти намагались вішати на нас протягом 20 років своєї пропаганди, не відповідало реальним настроям всередині українського політикуму. Зміни відбулися лише з 2014 року, коли ми вже зі зброєю в руках дивились на рашистську федерацію і очікували військового загострення, але не ми першими війну починали тоді.
Тобто рашисти хотіли розпочати перерозподіл європейської геополітики з України. Вони думали, що переможуть нашу державу і у такий спосіб залякають всю Європу. Натомість вони отримали героїчний опір з боку України.
Сьогодні Україна вже говорить про перемогу у війні, про військово-технічне забезпечення власних ресурсів задля досягнення фактичної перемоги. Рашисти отримали об'єднання колективного Заходу на користь України, а також не кордони НАТО до 1997 року, а, умовно кажучи, кордони НАТО 2022 року.
Фінляндія і Швеція скоро стануть членами Альянсу. Нещодавно пан Байден під час свого спеціального виступу щодо України дуже влучно сказав, що росія завжди розраховувала на "фінляндизацію" Європи, а отримала "НАТОзацію" Фінляндії – в сенсі, що Фінляндія вступає до НАТО.
Нарешті в світовій політиці і в розумінні колективного Заходу рашистська федерація виступає саме як пряма загроза існуванню західних держав. І вперше після розпаду СРСР ми бачимо системну роботу колективного Заходу зі стримування рашистських апетитів. Тобто помилки, які були допущені в 2008 році під час рашистської агресії проти Грузії та в 2014 році під час рашистської агресії проти України, було виправлено після 24 лютого 2022 року.
Всіма своїми діями росія довела, що з нею потрібно розмовляти лише мовою сили.
А силою, яка завдасть поразки рашистам, буде саме Україна разом із колективним Заходом.
Після фактичної перемоги України, рашистську загрозу буде мінімізовано хоча б на певний проміжок часу. Але абсолютно не можна виключати реваншистські настрої. Фраза Президента Зеленського про реваншизм буде актуальною з точки зору аналізу рашистської зовнішньої і оборонної політики ще багато років, навіть після перемоги України. Тому, окрім перемоги на полі бою, Захід має помножити на нуль рашистську економіку.
Очевидно, що найближчим часом рашистський імперіалізм має бути зупинений, адже у хворому уявленні очільника рашистського терористичного режиму закладено бажання розпочати велику війну в Європі, а не лише проти України.
Історія буде на боці перемоги України та колективного Заходу.
Антон Кучухідзе, політолог-міжнародник, співзасновник аналітичного центру “Об’єднана Україна”
