У Білорусі почалися Всебелорусські народні збори. З цього року як один із органів влади, чия президія (яка буде сформована найближчими днями) стоятиме дещо вище за інші гілки влади, у тому числі й президента.
Для тих, хто не надто уважно стежить за білоруськими подіями, наведу найближчу паралель - "Раду експертів Ірану", яку обирає Факіха (вищого керівника, що помилково називається аятолою) держави.
Таким чином завершується перший етап трансформації політичної системи Білорусі. І логічно, що перший виступ на такому хуралі (як зневажливо називають ВНЗ частину білорусів) відведено саме Лукашенку. Його виступ був, м'яко кажучи, нетиповим з огляду на попередні виходи на публіку. Коротко пройдуся основними тезами.
- Виступ більше схожий на підбиття підсумків. Але не за рік, як це було б логічно, а з умовного приходу Лукашенка до влади. Чимось нагадує радянський підхід, коли школярам у підручниках давали порівнювати обсяги виробництва 1913 та умовно 1985 років. Проте тема економіки та якості життя проходила "червоною ниткою". Доповідач переконував і аудиторію і себе особисто, що "білоруси ніколи так добре не жили".
- Регулярні звернення до геополітичної трансформації. Тут, звісно, відводилася роль "помилковій політиці Заходу", але головним було інше. Ще 5-6, і навіть рік тому, говорячи про геополітику, Лукашенко підкреслював роль росії і, відповідно, "історично правильну" свою політику щодо орієнтації на рф.
Але тепер російській федерації було відведено умовну роль "другого порядку". Зате багато і докладно говорилося про Китай, його геополітичні амбіції та активності. Про "Союзну державу рф та Білорусі" побіжно, про ЄАЕС одним реченням, натомість багато, барвисто та з натхненням про ШОС, Брікс, ініціативу "Пояс і Шлях". - Говорячи про ворогів, куди ж без них, явно проступає зміщення акцентів. Умовний "Захід" перестав бути "виродком пекла". Добрим він не став. Мовляв, країни ЄС та США керуються своїми інтересами (часто помилковими) і примушують до цього інших. У тому числі стимулюючи розвиток конфліктів.
Тобто, замість ворога вже умовний "конкурент". Дійшло до нечуваного для білоруських чиновників (особливо в останні роки) початку промови "ми спокійно ставимося до неприйняття західними лібералами політичної моделі нашого розвитку (звертаю увагу — вже не "заходу", а деяких "лібералів"), при цьому не заперечуємо прогресивні форми західноєвропейської демократії ми їх інтегруємо, якщо вони не суперечать нашим традиціям". - Внутрішні вороги чи опозиція. Тут мова Лукашенка набагато м'якша, можливо найближча до нейтральної за останні три роки. Згадок щодо їх небагато. Тема політичного протистояння пішла на четвертий план після економіки, геополітики та "якості життя".
Однак, дуже помітно, що його тригерить тема протестів та несприйняття його персони значною частиною суспільства. Але опозиціонерам відведено дві ролі: або тих, хто ненавидить країну (буквально пару прикладів, один з яких, вигаданий і відсилає до 90-х) або "заблудших", які повірили тим самим "західним лібералам".
Окремо проступає підсвідомий страх, чи ненависть до носіїв білоруської культури. Білоруська мова з вуст Лукашенка звучала тричі, щоразу нібито, ілюструючи тему антинародної позиції опонентів Лукашенка. При цьому вкрай важливо, що не було згадано ні Варшавського, ні Віленського центрів білоруської опозиції. - Україна. О диво, Зеленський вже не "ополоумел" і вже не "фашист". (До речі, така трансформація пройшла дещо раніше — приблизно з січня 2024 року). Просто Україна нібито стала полем протистояння геополітичних гравців та цитата "полем битви ядерних держав".
Помітно так, що тема війни підмінюється темою безпеки для білорусів. Як негативний приклад наводяться регулярні повітряні тривоги, які "лякають дітей" і як позитив "у нас цього немає".
Лукашенко явно продавав себе як "необхідну умову мирного життя". - Тема безпеки країни та силового блоку. У виступі згадані лише ненароком. Причому у зв'язку з боротьбою зі злочинністю у 90-ті та зростанням авторитету армії останніми роками. Звичного брязкання зброєю не було. Точніше, воно буде — ВНЗ затверджуватиме нову військову доктрину. Проте спічрайтери Лукашенка свідомо розвели ці теми. І я не здивуюся, якщо доповідачами на тему доктрини, крім ПапиКолі будуть й інші особи. Примітно, що лише побіжно згадана роль силовиків у придушенні протестів 20-21 років.
- Вкрай багато посилань на "експерти стверджують", "експерти говорять".
Явна спроба демонстрації та поінформованості, типу готовності сприймати інформацію. І, нарешті, практично нічого (крім згадок мимохіть) про події останніх двох-трьох років у Білорусі. Натомість у фіналі виступу слова про те, що "создало наше поколение" і "как важно это сохранить".
У тих, хто прочитав ці пункти або прослухав виступ, може створитися враження, що це була чи не перша із серії прощальних промов Лукашенко. Ні. З одного боку, вся трансформація політичної системи відбувається, щоб цей персонаж міг "піти не йдучи". Саме під нього створюється посада "голови президії ВНЗ" із функціоналом іранського Факіха. Але йти з президентської посади до 2025 року, тобто достроково, Лукашенко навряд чи буде.
Та й щодо 2025-го року перспективи незрозумілі. З одного боку є тиск частини його власного оточення, що, мовляв, "пора", є напруга в системі і є навіть натяки з Москви. Але є невгамовна жага влади і поки що немає прохання "звільнити місце" з Китаю. Тому Лукашенко з великою часткою ймовірності піде на вибори 2025 року і йому намалюють 90+%.
Але, повторю свій прогноз, який дав 8 серпня 2020 року (до початку протестів) — це його останній електоральний термін. Вибрати - виберуть, але досидіти буде дуже складно.
Лукашенко відчуває проблему (політична чуйка в нього є) і тому для нього вкрай важливим є впровадження іранської моделі. Щоб була можливість піти з посади президента, але зберегти владу. Але, на відміну від Ірану, де є релігійно-ідеологічний стрижень у вигляді ісламу, оточення Лукашенка так і не змогло народити ідеологію білоруської влади (не кажучи про державну). Тому з'являються і будуть такі виступи. Де старий автократ переконуватиме, навіть не аудиторію (навіть супер лояльну) а насамперед самого себе, що він молодець, що він великий політик і великий лідер.
Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього
