Через два дні після того, як республіканці втратили Конгрес, Трамп прийняв у Білому домі Кирила Дмитрієва і пообіцяв «велику угоду», яка стосуватиметься більше ніж України, можливо, всієї Європи. Українців, які того ж дня були в Білому домі, він не прийняв. Так поводиться президент, який дивиться на годинник.

Годинник простий. Новий Конгрес збереться 3 січня. До того працює старий, із республіканською більшістю і спікером Джонсоном, тож нових слухань і нових законів не буде. Близько восьми тижнів Трамп уже програв і ще нічим не обмежений. Американська історія показує, що саме після такої поразки президенти роблять найгучніші зовнішньополітичні ходи.

Клінтон у 1994-му втратив обидві палати, а наступної осені в Дейтоні закінчив війну в Боснії. Угоду дотискали з усіх боків, зокрема з боку жертви агресії: Боснію поділили майже навпіл. Буш у 2006-му програв вибори, які були референдумом проти війни в Іраку, і за два місяці оголосив, що відправляє туди ще понад 20 тисяч солдатів. Обама у 2010-му втратив Палату і в ті самі тижні до нового Конгресу провів через Сенат договір СНО-3 з Росією, поки новий, менш дружній склад не ускладнив ратифікацію. Сам Трамп після поразки 2018-го за три з гаком місяці полетів до Ханоя по велику угоду з Кім Чен Ином. Угода не склалася, Трамп устав з-за столу, і нічого не завалилося.

Закономірність видно. Програвши вдома, американський президент іде туди, де Конгрес йому не заважає. Там він або шукає велику угоду, або подвоює ставку. Трамп, у якого третього терміну не буде, обрав перше і цього не приховує.

Що він має на увазі під «угодою для Європи», Кушнер розписав у Брюсселі: постійні безпекові консультації, кризові комунікації, військова прозорість, взаємні кроки для зниження ризику ескалації і довгострокова рамка європейської безпеки. Він же пообіцяв поважати суверенітет кожної держави і назвав НАТО центральним для колективної оборони. Слова правильні. Але в Москві під «архітектурою Європи» досі розуміють те, що вимагали в грудні 2021-го, за два місяці до вторгнення: відсунути інфраструктуру Альянсу на рубежі 1997 року.

Для України тут дві небезпеки, і обидві повʼязані з годинником. Чим ширший пакет, тим менше в ньому важить кожен пункт і тим легше віддати один заради загальної картинки. Ми були стороною війни, а ризикуємо стати розділом домовленості. А пакет, який хочуть закрити до 3 січня, пишеться під дедлайн. Цей дедлайн існує для Трампа. Поспішні угоди зазвичай найгірші для того, хто не встиг їх прочитати.

У Кремлі це розуміють. Пєсков після виборів сказав, що Москва щиро розраховує на продовження миротворчих зусиль Трампа. Про новий Конгрес – що це внутрішня справа Америки. Ставку зроблено на президента і на ці вісім тижнів. Чим закінчиться для Трампа цей забіг, Дейтоном чи Ханоєм, сьогодні не скаже ніхто, мабуть, і він сам.

Чужі дедлайни Україна вже переживала. Зеленський іще взимку говорив, що для миру є вікно до проміжних виборів. Вікно зачинилося без угоди, і Київ не підписав нічого, про що довелося б шкодувати. Відмовлятися від розмови не можна, і Київ не відмовляється: делегація сідає за стіл в Абу-Дабі. Але все, що стосується санкцій, гарантій і грошей, має пройти через новий Конгрес. Тоді годинник почне працювати на нас.

Нам до січня поспішати нікуди. Поспішає той, у кого зачиняється вікно.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”