Постійно щось жувати - це звичка. Звичка до поведінки, яка дає миттєве задоволення формується вкрай легко. Такі звички не потребують роботи над собою, спеціальних технік, ти просто робиш те, що велить тобі твоє тіло - формуєш і укріплюєш динамічний стереотип. Кожен раз, коли ти щось "піджовуєш", анатомічні структури мозку, які відповідають за цю поведінку міцнішають. І якщо ти хочеш позбутися постійного бажання щось їсти, тобі доведеться у прямому сенсі слова змінювати мозок, а це труд.
ОК, берімося до справи! Перше, що ми мусимо зробити — створити мотивацію до дії. А для цього нам треба обмалювати всі мінуси "постійного жування", щоб ти сильно захотів припинити цим займатись. Я їх бачу аж три...
Мінус перший: менше кайфу від їжі
Чим довше у твій рот не потрапляє їжа, тим більше твій шлунок виробляє таку речовину як грелін, його ще називають гормоном голоду. Грелін робить їжу смачною. Буквально: чим більше греліну — тим смачніша трапеза. Постійно пхаючи щось до рота, ти не даєш можливості цьому гормону виробитись в достатній кількості — ти крадеш в себе радість їжі. Так, постійне жування дає тобі краплю втіхи, але це не гурманство, а харчове свинство. Тільки коли ти добре зголоднієш, ти можеш отримати екстазійне задоволення від трапези.
Мінус другий: коли ти їси — ти не можеш займатись чимось цінним
В добі 24 години, вісім з них ми спимо, три - їмо, дві години краде тік-ток, годину ходимо у туалет. Час - цінний і обмежений ресурс. Якщо ти не заглядаєш щохвилини в холодильник, в тебе звільняється купа часу для цінних для тебе справ. Їжа не відвертає твою увагу.
Мінус третій: зайва вага
Все, що ти пхаєш до рота, рахує "мозкова канцелярія". І якщо ти з'їв більше, ніж спалив - чекай зайві кілограми. Ти ж дрова в пічку підкидаєш, коли попередня порція догорає. Чи не розумно, робити те ж з їжею?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хліб - всьому голова, або чи замінює квасоля м'ясо - Віктор Мандзяк
ОК, мотивація, надіюсь, сформована, переходимо до технічних моментів викорінення деструктивної звички. Твоя звичка постійно щось їсти формувалась десятиліттями, ще з дитинства. Для тебе холодильник, як для собаки Павлова звук дзвіночка — умовний подразник. Холодильник не їстівний, але ти його асоціюєш з їжею, як і саму кухню. А ще купу різних місць, фраз, запахів, звуків, людей, які виступають такими ж сигналами. Для прикладу, ти проходиш повз магазин, де звично купуєш пончики. Кожен раз, коли ти проходиш повз магазин, ти хочеш пончик зі сливовим варенням. Ти робиш ще крок, потім ще і з кожним кроком тяга до пончика міцнішає, і врешті заволодіває тобою. Ти розвертаєшся і прямуєш до магазину. От на цій тязі, яка бере верх над тобою, я хочу зупинитись.
Ми щораз задовольняємо потяг до їжі у відповідь на умовний подразник, бо цей потяг нам здається непереборною силою. Він нас мучить і змушує підкоритись. Нам здається, що він триватиме вічність, що мучитиме нас, поки не доб'ється свого. Тому ми навіть не намагаємось з ним боротись, коримось, як тільки з'являється бажання. Стимул — реакція, стимул — реакція, стимул — реакція, і так цілий день. Нам треба переосмислити стан речей.
Емоції, відчуття, почуття, спогади, думки, потяги — це хмаринки, які проповзають на небі повз нас. Вони можуть зупинитись, затулити нам сонце чи навіть пролити на нас дощ. Але вони не затримуються на довго. Єдине, що постійне в нашому житті — це зміни. Тяга до пончика тимчасова. Як тільки мозок зрозуміє, що він його не отримає, він перемкне увагу на щось інше. Єдине, що тобі треба зробити: дозволити бажанню з'їсти пончик просто бути.
Розчинись в цьому відчутті, не жени його від себе, і не задовольняй. Проживи цей досвід, навіть якщо він тяжкий. Це просто відчуття, воно не керує тобою. І ти можеш з ним жити, воно може бути сильним, навіть дуже, але ти від того не помреш, воно тебе не з'їсть. Дозволь цьому потягу бути, і займайся тим, що для тебе важливо.
Ти побачиш, як це працює на практиці — і зрозумієш, наскільки аналогія з хмаринками доречна: дмухне вітер — тяга попливе далі, а над тобою вже висітиме щось інше, можливо, цікава книга.
Спочатку буде важко, можливо, дуже. Адже ти роками вчив себе коритись бажанню, та й умовні подразники повсюди. Потрібна практика. Кожен раз, коли ти не коритимешся потягу, ти робитимеш його слабшим. І з часом всі ці умовні подразники, від холодильника до заправки, де ти заправляв не тільки машину, а й себе, втратять свою силу — потяг практично не виникатиме.
Створи собі правило: після прийому їжі я на три-чотири години забуваю про все їстівне. Створи і керуйся ним. З часом це стане настільки звичним і легким, що ти будеш здивований, як раніше міг так хаотично харчуватись. А плюси у вигляді задоволення від їжі, купи вивільненого часу, покращення здоров'я і фігури будуть підтримувати адекватну харчову поведінку, додавати впевненості, що ти став на правильний шлях. Чого варте тільки усвідомлення того, що їжа не керує тобою, що рішення свідомі та цілеспрямовані. Короче, успіху тобі в цій нелегкій, але захопливій справі!
Віктор Мандзяк, фітнес-тренер, нутриціолог
