Новина про російського туриста, якого в Єгипті з’їла акула, підняла бурхливі обговорення в мережі. Купа мемів та піднесених реакцій з одного боку. І нерозуміння, як можна радіти людській смерті – з іншого. Яка ж реакціє є нормальною з психологічної точки зору?

Наша особистість – набагато багатогранніша, ніж ми думаємо. В кожному з нас від природи є не лише та ідентичність, яку ми звикли демонструвати собі та світові. А ще безліч інших, зокрема: бісексуальна, полігамна, схильна до насилля і навіть убивства. Та спираючись на суспільні норми, деякі схильності ми в собі культивуємо (наприклад, піклуватися про близьких, поважати свою общину), певні – пригнічуємо (досягати свого силою, безконтрольно виражати емоції), а певні – суворо забороняємо (змушувати до статевого акту, вбивати).

Чому з'являються контрастні емоції?

Та під час війни деякі норми справедливо зміщуються. Наприклад, вбивство ворога вже не розглядається, як звичайне вбивство в мирний час. Адже ворог становить пряму загрозу нашим життям та цілісності нашої держави. Так само і звістка про смерть російського солдата – це не просто новина про людську смерть. Це інформація, яка напряму стосується перебігу війни і впливає на те, коли ми переможемо. Інша справа, якщо бурхливу радість викликає смерть людини, яка не мала прямого стосунку до воєнних дій, навряд чи впливала на перебіг війни і навіть не відомо, яку позицію займала. Що ж відбувається у такому випадку? 

Справа у тому, що під час стресових подій у людини активуються захисні механізми. Зокрема такий психологічний захист як регресія. Тобто схильність впадати у більш примітивний, "первісний" стан. Інколи це дійсно дозволяє легше пережити стрес.

Наприклад, тенісист, який пропустив подачу – б’є ракетку. Зрозуміло, що ракетка не винна. Але спортсмен регресує, перекладає відповідальність на ракетку і звільняється таким чином від негативних емоцій. Благо це не несе шкоди ні іншим людям, ні його особистості. Хіба що ракетці. Але інколи регресія може бути небезпечною.

Скажімо, під час стихійного лиха, коли люди починають панікувати й хаотично бігати приміщенням, замість того, аби раціонально взятися за пошуки аварійного виходу. Або під час війни – коли заходяться радіти крові туриста, замість того, аби протидіяти реальній небезпеці.

Коли людина радіє чиїйсь випадковій смерті, із задоволенням передивляється криваве відео, завзято обговорює побачене – вона просто випускає назовні свою заборонену ідентичність, легально реалізовує тваринний інстинкт. Разом із тим регресує, стає нераціональною, виводить емоції токсичним, ба навіть руйнівним для її ж особистості шляхом.

І тут вже кожен із нас сам обирає: культивувати в собі тваринну ідентичність, чи ні. Скочуватися до примітивних захистів, чи залишатися мислячою людиною, яка сповідує загальнолюдські принципи, і не б’є ракетку, а протидіє реальному ворогу.

 Олена Шершньова, практикуюча психологиня