Заява Мар’яни Безуглої про вихід з парламентської фракції та партії "Слуга народу" свідчить про те, що вона не має підтримки у складі фракції "Слуга народу". Одночасно таке її рішення сприятиме голосуванню про її звільнення з посади заступника керівника парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони, тому що цю посаду вона отримала за квотою фракції "Слуга народу".
На юридичний статус парламентської монобільшості це не вплине. На даний момент у складі фракції "Слуга народу" юридично є 235 депутатів. Якщо Безугла офіційно вийде зі складу цієї фракції, то в монобільшісті юридично буде 234 депутати.
Для того, щоб монобільшість існувала і далі, потрібно мінімум 226 нардепів у її складі. Тому прямої загрози для юридичного існування монобільшісті на даний момент не існує. Фактичне голосування — це інша річ. Коли "Слугам" не вистачає голосів, це компенсується голосами прихованих, або ситуативних партнерів, або працює консолідоване голосування за рішення, які відповідають інтересам держави.
І ось тут ми підходимо до ситуації із законопроектом про мобілізацію. Насправді це один з головних державних пріоритетів на сьогодні, але суспільне ставлення до мобілізації є дуже неоднозначним. Це відчувають і народні депутати. Вони, як і деякі урядовці, не хочуть брати на себе відповідальність за певні непопулярні рішення (санкційні норми в законопроекті про мобілізацію).
Одночасно, більшість народних депутатів все ж таки усвідомлюють, що процес мобілізації треба вдосконалити і на потреби військових треба відгукнутися. І майже всі нардепи розуміють, що не можна прямо виступати проти мобілізації, тому що це означатиме, що ти фактично проти спротиву російській навалі.
Ось такий когнітивний дисонанс у наших народних депутатів щодо законопроекту про мобілізацію. Звідси і парад махрового популізму у Верховній Раді - аж чотири альтернативних законопроекти про мобілізацію, і фантазійні розмови про добровільну "народну мобілізацію", замість звичайної мобілізації. Насправді, всі ці законопроекти не про розв’язання нагальної проблеми, а про те, щоб сподобатися тим, хто не хоче мобілізації як такої, і одночасно мати вигляд "патріотів" і "державників".
Із цього популістського ражу і когнітивного дисонансу треба виходити. Абсолютно очевидно, що законопроект про мобілізацію потребує суттєвого доопрацювання і пошуку оптимального балансу інтересів (між забезпеченням воєнних потреб і фінансово-економічними можливостями і потребами держави; між фронтом і тилом; між потребами військових і суспільними настроями; між правовими санкціями за порушення норм закону і його мотивуючою складовою; тощо).
Не можна виносити на розгляд Верховної Ради сирий і неузгоджений законопроект, який не отримає необхідної кількості голосів. Якщо законопроект про мобілізацію буде провалений у Верховній Раді, то програють не Зеленський чи Залужний, програють і Міноборони з Кабміном (як розробники цього законопроекту), парламент і народні депутати (яких військові і частина суспільства буде небезпідставно звинувачувати в капітулянтській позиції). Врешті решт програють держава і суспільство. Суспільство програє тому, що замість раціональної мобілізації на чітких правових засадах (на що і має бути спрямований законопроект про мобілізацію), набір до війська буде і далі відбуватися в тих ненормальних і негарних формах, як зараз.
Але головний програш може бути в тому, що внаслідок послаблення українського війська росія посилить свою навалу, відповідно для всіх нас зростуть ризики і масштаби війни. Неспроможність ухвалити законопроект про мобілізацію і провести ефективну мобілізацію буде означати прояв слабкості держави. І це буде надихати і стимулювати нашого ворога посилювати війну проти Україну. А у наших партнерів виникне запитання: якщо українці не хочуть воювати і не можуть ухвалити законопроект про мобілізацію, то який сенс їм допомагати?
Висновок простий — нардепам та всім іншим політикам і державним діячам, а також різноманітним "експертам" і громадським діячам треба припинити політиканське і популістське "ток-шоу" навколо законопроекту про мобілізацію. Треба включити мізки, відповідальність перед країною (а не перед власною політичною силою та її лідером), нарешті інстинкт колективного самовиживання (зокрема, і політичного). Це дозволить нормально доопрацювати законопроект про мобілізацію а потім і відповідально проголосувати за нього, виходячи із загальнодержавних і суспільних і інтересів, а не вузько партійної кон’юнктури.
Володимир Фесенко, політолог
