Путін дістав багаторазово пережовану жуйку, яку роспропагандисти запустили відразу після того, як не вийшло "Київ за три дні". Мовляв, це рф відстоює свій суверенітет та безпеку кордонів, протистоїть усьому Заходу. При цьому уточнюючи, скільки кілометрів ще треба російським окупантам до конкретних українських міст.

Спочатку жуйку цю почали жувати і для зовнішньої аудиторії (як псевдопідстава війни), і для внутрішньої аудиторії (як пояснення, чому ж це рф не вдається отримати контроль над Україною).

Зараз це звучить як, по суті, ще й прагнення замилити свою стратегічну помилку, і видати за "результат" "захист" свого суверенітету, на який ніхто не робив замах. Зрештою весь російський шантаж і нескінченні ультиматуми призвели до того, що Європа/західні альянси таки формують нову стратегію стримування, де Україна де-факто вже є частиною оборонного простору.

І лише Кремль продовжує жувати жуйку, періодично підвиваючи про "дух Анкориджа".

І не лише у вигляді російських військових злочинів та деградації політичної системи всередині. Але й у вигляді психологічного портрета, коли російський ведмідь потрапив у свій капкан.

Поняття "розмивання кордонів" виникло внаслідок дій самої рф. Просто фраза "куди ступає нога російського солдата, то територія рф" отримала іншу пропозицію після коми: "то можна отримати по морді".

У цьому сенсі чому так важлива консолідована позиція України/Європи/США для початку реального мирного процесу?

Тому що, окрім посилення військово-оборонних можливостей України, тут і зараз, вона задає каркас нової архітектури безпеки. Можливо, усвідомлення Кремлем перспективи на десятиліття опинитися в реаліях ізоляціоністської ніші, що з усіма витікає, стане одним із аргументів відходу від військового курсу.

Олеся Яхно, політичний експерт