Війна значно поглибила демографічну кризу в Україні. В парламенті уже заговорили про радикальне збільшення виплат при народженні дитини, а в уряді порахували, що українкам треба народжувати по троє дітей, щоб зупинити демографічну катастрофу. Чи здатні фінансові стимули кардинально вирішити проблему та, що потрібно, щоб сім’ї могли і, головне, хотіли народжувати дітей, давайте розберемося в матеріалі.
Три дитини для родини
В кожній українській сім'ї має бути не менше трьох дітей для того, щоб Україна мала прекрасні майбутні перспективи. Таку заяву в ефірі телемарафону нещодавно зробив прем'єр-міністр Денис Шмигаль. Очільник уряду це сказав в контексті того, що у нас погіршується демографічна ситуація. І нам конче потрібно повертати біженців та збільшувати народжуваність.
З тим, що Україна заходить у глибоку демографічну кризу не можливо не погодитись. Адже наше населення стрімко старішає. Кожному п’ятому українцю за 60-т років. А до 2050 року таких людей буде вже 36 %. Щоб зупинити цей негативний процес, кожна українка має народити в середньому 2,15 дитини. А такого в Україні не спостерігалося з 1960 року.
Перед повномасштабним вторгненням, у 2021 році, коефіцієнт народжуваності на одну жінку становив 1,16. Тобто, уже тоді народжуваність в України була удвічі меншою, ніж необхідно, щоб населення країни не скорочувалось.
Ключовим фактором, який має вирішальний вплив на те чи народжувати дітей, чи ні, за даними більшості досліджень, є стабільність та безпека. Війна відібрала в українців і перше, і друге. Та все ж народжуваність падала і до повномасштабного вторгнення, і цього не можна не враховувати. Просто забезпечивши чисте небо, не добитись бебі-буму. Треба шукати глибинні причини чому люди не хочуть народжувати багато дітей, і розробляти стимули, як підвищувати народжуваність.
"Робота після роботи" або гендерна нерівність
Більшість жінок давно відмовляються народжувати двох-трьох і більше дітей. Є дослідження, які стверджують, що це відбувається через суперечність і напруження між професійними та сімейними обов’язками. Давайте говорити відверто: ринок праці в сучасній Україні недружній до працівниць(ків) із сімейними обов’язками. У першу чергу це впливає на економічні можливості матерів.
На "роботу після роботи" українські жінки витрачають приблизно 43 години на тиждень. Тоді як чоловіки лише 20 годин. Такі дані наводять автори підручника "Гендер для медій". Цікаво, що у містах, у розвинених країнах, хатня праця для жінки становить приблизно стільки ж як в середньому для українських чоловіків – 3,5 години на день. Поки усі домашні клопоти лягатимуть на плечі жінки, яка розривається між роботою і тим, щоб нагодувати дітей та вивчити з ними уроки - ні про яку багатодітну сім’ю вона не мріятиме.
Глобальна проблема або що роблять інші
Проблеми з демографією є у багатьох розвинених країнах. За останні 50 років рівень народжуваності у світі знизився вдвічі. Нині середній глобальний коефіцієнт народжуваності становить 2,5 дитини на одну жінку. І фахівці прогнозують, що така тенденція продовжуватиметься і надалі.
Результати перепису населення в США та Китаї, за 2021 рік, показують, що обидві країни, ймовірно, зазнають скорочення кількості населення набагато раніше, ніж вони очікували.
Коли показники народжуваності швидко падають – населення старіє. Це звичайно заважає економічному зростанню. Тож уряди зазвичай прагнуть цього уникати. Що для цього роблять на Заході?
Перший аспект - доступний догляд за дитиною. Це можуть бути дешеві няні, садочки та яслі. Також батькам надають пільги на житло.
Другий аспект – гнучкий графік роботи для батьків. Країни з вищим поширенням неповних робочих місць, як правило, мають вищі показники народжуваності. Але частіше за все на неповний день працюють саме жінки. Це перешкоджає гендерній рівності й не є ідеальним варіантом для країн зі старінням населення.
Цікавий факт: в 2017 році в Німеччині провели дослідження, яке показало, що розширений доступ до швидкісного інтернету призвів до вищої народжуваності серед високоосвічених жінок. Працюючи вдома, жінки побачили, що можуть проводити більше часу зі своїми дітьми і вирішили більше народжувати. Водночас такого ефекту в жінок з нижчим рівнем освіти не виявили.
Третій аспект – робота вдома для чоловіків. У Південній Кореї рівень народжуваності почав зростати, коли чоловіки стали допомагати з хатньою працею. У Швеції показники народжуваності зросли у 2000-х роках. Там стало доволі поширеним явищем, коли у декретні відпустки по черзі йдуть обоє батьків. Зараз татусі беруть близько 30% від загальної кількості днів батьківської відпустки. До того ж чоловіки у Швеції значно більше займаються домашньою роботою, ніж в інших європейських країнах. Так щодня там виконують роботу по дому або готують їжу принаймні одну годину 73% жінок і 56% чоловіків. Тоді як середній європейський показник становить 74% жінок та лише 34% чоловіків.
Цікаво, що в таких країнах як Франція і Норвегія, де чоловіки також зазвичай виконують хатню роботу, рівень народжуваності теж вищий загальноєвропейського. Недавнє фінське дослідження підтвердило тезу, що вища гендерна рівність у сім’ї сприяє народженню дітей у пари.
Золоті діти або 384 тисячі за нащадка
Нещодавно у Верховній Раді з’явився цікавий законопроект - №11072 від 11 березня. Він одразу сколихнув суспільство радикальними пропозиціями змін виплат при народженні дитини.
Їх пропонують збільшити з нинішньої 41 тисячі аж до 384 тисяч гривень.
Власне, депутати пропонують прив’язати розрахунок допомоги при народженні дитини до розміру прожиткового мінімуму, який буде на момент її появи на світ.
За першу дитину хочуть виплачувати 150 прожиткових мінімумів. Станом на зараз це було б 384,5 тисячі гривень.
Друга дитина обійшлася б державі дещо дешевше – 100 прожиткових мінімумів або 256,3 тисячі гривень. Третя і кожна наступна коштувала б 50 прожиткових мінімумів або ж трохи більше 128 тисяч грн. Тут варто обов’язково зауважити, що при зростанні прожиткового мінімуму збільшуватимуться відповідно і виплати.
Щоправда, батькам ці кошти пропонується виплачувати не одразу. Перша виплата складатиме 20 прожиткових мінімумів або ж дещо більше 51 тис. грн. Решту суми сплачуватимуть протягом трьох років.
Автори документа переконані, що саме низькі виплати при народженні дитини - одна з головних причин того, що за останні 10 років народжуваність в Україні впала на 40%.
Скажу відверто, ініціатива можливо і похвальна, але у мене є сумніви щодо її реалістичності в умовах війни. Ми ж усі розуміємо, що першочергово йде фінансування оборонного сектору і чи вдасться знайти кошти на таке заохочення для батьків найближчим часом - я не певен.
Як подолати демографічну кризу
Одними виплатами домогтися стійкого ефекту збільшення народжуваності точно не вийде. Багато експертів взагалі доволі критично оцінюють ефективність фінансової підтримки сімей з новонародженими дітьми. Адже іноді фіндопомога не використовується за призначенням. І раніше виплатами на дітей зловживали найбідніші верстви населення. Гроші просто використовувались як заробіток. Бували випадки, коли діти виховувались лише до 3-ьох років – поки йдуть виплати, а потім горе-батьків позбавляли батьківських прав. Якщо настільки різко підвищити виплати, то бебі-бум може навіть вилитися у проблему.
Вирішувати питання зростання народжуваності треба комплексно. Потрібно врахувати кращі світові практики – починаючи від популяризації гендерної рівності і закінчуючи запровадженням практики декрету для татусів. Варто розробляти механізми для молоді, які будуть стимулювати сім'ю виховувати дитину до повноліття.
Житло. Потрібно активніше впроваджувати програми доступного житла. Адже, для тих же переселенців, вирішальним фактором, народжувати дитину чи ні, стає саме відсутність житла.
Репродуктивне здоров’я. Підвищення народжуваності в Україні можна також досягти допомогою у боротьбі з безпліддям та спрощенням умов з усиновлення дітей. Ці послуги не з дешевих, тому треба запускати програми з репродуктивного здоров’я.
Турбота про сиріт. Слід активніше створювати дитячі будинки сімейного типу, коли родина бере до себе багато дітей і виховує їх вже у зовсім іншому середовищі.
Деурбанізація. А ще потрібно розвивати невеликі населені пункти. Згідно з дослідженнями Інститута демографії Національної академії наук, однією з важливих причин зменшення народжуваності поряд з війною і браком фінансової підтримки є урбанізація. Експерти прямо пов’язують небажання людей народжувати багато дітей з проживанням у багатоквартирних будинках з обмеженим простором. Вони переконані, що народжуваність зростатиме, якщо українці житимуть у власних будинках. Тож потрібно розвивати не лише мегаполіси, а й містечка та села. Слід забезпечити розвиток малого підприємництва в невеликих населених пунктах і створювати там умови для гідного життя.
Не дітьми єдиними
Підвищення народжуваності ключовий фактор в боротьбі зі скороченням населення, але не єдиний.
Повернення біженців. Понад 6 млн українців виїхали з України через війну і треба зробити комплекс заходів аби повернути з-за кордону якомога більше наших людей. Ми уже говорили, що аби люди прагнули жити в Україні вони мають бачити тут перспективи.
Боротьба з передчасною смертністю. В Україні дуже високий показник передчасної смертності. Тобто смерті з причин, яких можна було б уникнути: ДТП, серцево-судинні захворювання, травмування на виробництві через ігнорування умов безпеки праці тощо. Смертність серед чоловіків працездатного віку, ще до війни, в Україні була в рази вищою, ніж у сусідніх країнах, зокрема в Польщі. Ми маємо загальмувати передчасну смертність. Для цього слід довести до кінця медичну реформу, щоб медична система працювала ефективно. Також треба запровадити європейські стандарти безпеки праці та безпеки на дорогах.
Залучення мігрантів. Досвід Європи показує, що одні тільки програми фінансування молодих сімей кардинально демографічну ситуацію не змінюють. Саме тому європейські країни так зацікавлені в тому, щоб якомога більше активних українських біженців лишилося у них. Швидше за все, нам також доведеться створювати умови, щоб молоді, перспективні мігранти з інших країн прагнули у нас навчатися, працювати, створювати сім’ї.
Напіврішення не зможуть витягнути України з демографічної ями. Треба впроваджувати усі перелічені фактори і підходити до вирішення проблеми комплексно.
Олександр Колесніков, експерт з соціальних питань
