Прочитав колонку Ніла Ферґюсона про світову демографічну кризу. Він гарно систематизував проблему простою мовою.
Фертильність падає/падатиме по всьому світу, пік чисельності людства років через 35-40, далі спад населення Землі до 2-3 мільярдів протягом пари століть.
Ключова проблема: розвинені країни пік уже пройшли, а у Африки і частини Азії пік іще попереду, і ця різниця потенціалів створює та ще створить багато напруженості - і внутрішньої (через міграцію), і геополітичної (боже, дякую тобі за фізмат ліцей - фізика дає чудовий апарат для опису суспільних процесів).
Жодна політика стимулювання народжуваності не працює, бо у спаду народжуваності багато фундаментальних причин: і економіка (діти перестали грати роль у виробництві та забезпеченні старості, натомість їх цінність та, відповідно, вартість виховання дуже зросла), і спад релігійності, і можливості самоактуалізації поза дітонародженням, і... айфон.
Але є два цікавих моменти, які, здається, варто враховувати у демографічній політиці:
- Багато батьків у країнах з низькою фертильністю в опитуваннях вказують, що народили менше дітей, аніж хотіли. Тобто є фактори, які стримують народжуваність навіть серед тих, хто хотів би народжувати більше.
- В розвинених країнах крива кількості дітей в сім'ях залежно від доходу батьків є U-подібною. Тобто найбільша народжуваність у найбідніших, та у найбагатших, а середній клас народжує мало.
Це пов'язано з тим, що сім'ї з високим достатком можуть аутсорсити побут і догляд - оплачувати помічників, наставників для дітей, хорошу освіту. Відтак, дітонародження не заважає кар'єрі та самоактуалізації батьків.
Тому, напрошується припущення - хоча жодна політика по стимулюванню народжуваності і не працює, вдумлива політика підтримки догляду за дітьми - підтримка після пологів, якісні дитсадки, часткова компенсація витрат домогосподарств на нянь та наставників - можуть підштовхнути середній клас народжувати більше.
Автор: Юрій Гайдай, старший економіст Центру економічної стратегії
